Корупційний зашморг
Чи борються в Україні з корупцією? Відповідь, здається, очевидна – варто лише зазирнути у стрічку новин. У Рівному впіймали на хабарі декана, у Львові затримали хабарника-СБУшника і скоро судитимуть хабарника-травматолога, у Дніпрі зловили слідчого Нацполіції, і таке – по всій країні. Загалом від початку року Нацполіція склала 3307 адмінпротоколів за фактами корупції – виходить, таки боремось і потроху перемагаємо? Це як подивитись. Іноді наша антикорупційна метушня нагадує боротьбу з тарганами у будинку, що горить.
Студент вкладає $100 у заліковку, потім підпилий за кермом професор віддає цю «сотку» патрульному, дружина патрульного передає «сотку» лікареві, через якого оформлює інвалідність її бабуся, а лікар передає потріпаний портретик Бенджаміна Франкліна далі – з таких «соток» і складається мутний потік, що зветься корупцією. Приблизно так уявляє собі проблему наш пересічний співгромадянин.
Голові захланної сільради несуть тисячі, а депутатові Верховної Ради заганяють на офшорний рахунок мільйони – ото і вся різниця. А значить, побороти корупцію дуже просто: по-перше, не давати хабарів, а по-друге – допомагати відповідним органам ловити здирників. А значить, кожен принциповий вчинок українця, кожен арешт корупціонера поволі наближають нас до перемоги над цим суспільним злом.
Все це нагадує мамчиних екозахисників, котрі сумлінно сортують сміття, ходять у супермаркет з власною еко-торбою і щовечора, засинаючи, мріють про електромобіль. Логіка на їхньому боці: якщо кожен виявлятиме екологічну свідомість, нищення екології припиниться. Кожна нездана на утилізацію батарейка, кожна кинута у лісі пластикова пляшка, кожен кілометр, проїханий на таткових «жигулях» – все це частина того лиха, що людство завдає планеті.
Але на практиці зусилля тисяч ентузіастів не дають жодного помітного результату. Навіть якщо весь під’їзд скинеться по нирці і купить тобі електрокар, взимку все одно випаде чорний сніг. І не тому, що ти погано старався, а тому, що сусідній меткомбінат за добу викидає стільки отрути, скільки твої «жигулі» не напихкали за всі 20 років нещадної експлуатації.
Така ж ситуація і з антикорупційною боротьбою. За поточний рік поліція наклала на хабарників близько 2 млн гривень штрафу. Припустимо, до кінця року сума збільшиться до 5 млн. І припустимо, що ця сума покриє матеріальні збитки від корупційних дій цих осіб. А тимчасом на одній лише схемі «Роттердам+» з травня 2016-го генеруючі підприємства «наварили» понад 15 мільярдів гривень. Поки маленькі українці ведуть свою щоденну боротьбу з корупцією, десь на київських пагорбах провертаються мільярдні оборудки – стільки грошей не «намутять» всі хабарники країни, разом узяті. Можна пересаджати всіх нечистих на руку деканів, травматологів та поліцейських, але дерибан країни не зупиниться.
Те, про що звітує поліція, – здебільшого так звана побутова корупція. Саме з нею ми стикаємось у своєму звичайному житті, іноді не підозрюючи, що існує якась інша корупція. Системна ж корупція має зовсім інший масштаб і часто реалізується непомітно для простих смертних. Про оборудки сумнозвісної компанії «РосУкрЕнерго» колись чули всі, але як усе влаштоване – розуміли одиниці. А тимчасом саме через «РосУкрЕнерго» з бюджету витягли понад 11 мільярдів грн. Загальні втрати України від системної корупції та нечистих оборудок за 26 років незалежності оцінюють майже у 150 мільярдів доларів – саме таку цифру називають в Інституті економіки та прогнозування НАН України. Оцініть масштаб: загальні збитки України від російської агресії оцінюють у якихось 40 млрд доларів. Тобто наша корупція обійшлася Україні утричі дорожче, ніж війна з Росією…
На тлі цього боротьба з хабарництвом схожа на війну з тарганами під час пожежі. Ані пожежа, ані землетрус, ані цунамі – не привід толерувати цих неприємних істот. Очевидно, що помешкання цивілізованої людини мусить бути вільним від таких непроханих сусідів. Але якщо вогонь зараз перекинеться на штори і килим, безхатьками стануть і люди, і таргани (якщо, звісно, виживуть). Якщо не змусити власників меткомбінату поставити сучасне обладнання, від астми містян не врятують ніякі екоторби разом з електрокарами. Але проблема в тому, що подолати системну корупцію в країні набагато складніше, ніж залякати хабарників в окремо взятій установі. Просто тому, що системна корупція є складовою нашої системи влади, органічним продовженням політичних «договірняків» та кланового розподілу країни.
Чому так? Бо попри ліберальну риторику Києва, Україна і надалі залишається напівфеодальною країною, де влада не відокремлена від власності, а власність легко конвертується у владу. Саме через це крупний український бізнесмен зазвичай є також політиком, а політики дуже швидко набувають собі бізнеси і статки. Це можна називати хоч олігархічним ладом, хоч як завгодно. Але допоки такий лад існує, існуватиме і системна корупція, бо саме «схеми» утворюють його систему кровообігу. Згодовуючи суспільству тисячі дрібних хабарників, влада жодним чином не зазіхає на основи нашого квазіфеодалізму. Це, звісно, не заважає радіти арештам корумпованих посадовців, але у радощах не варто забувати, що справжня війна з корупцією у нас ще попереду.
