Львівській «волонтерській сотні» – три роки

logo
111496_lvivskij_volonterskij_sotni_tri_roki.jpeg


volonterska sotnya«Волонтерська сотня Львова» святкує третю річницю з дня народження. 14 липня 2014 року кільком волонтерам було виділено невеличку кімнатку 3 на 4 (до цього в ній знаходився кабінет начальника охорони шпиталю) на КПП. Стіл канцелярський, сейф, шафа і декілька крісел – вся господарка.

Весь волонтерський склад – Світлана Сидоренко та її син Тарас, Ірина Маланчак,Катерина Кеньо та Настя Горошко– весь наш волонтерський склад.

«Ручки, зошити, ложки, горнятка, якісь миски – все з дому принесли. У мене були мішки з одягом і я почала по трохи звозити в шпиталь. І так кожна з нас. Почали приходити люди і щось приносити, розпитують про потреби. Та нам не все відомо – не всюди нам дозволено. І не дивно – все це нове не тільки нам, але й шпитальним працівникам – загалом Україні! Не щодня ж воюємо!!!» – згадує Світлана Сидоренко.

Пригадує волонтерка і прибуття першого «борта» із зони бойових дій.

«Я пам’ятаю, що десь на другий-третій день мене покликали в відділення гнійної хірургії і запитали чи зможу я знайти «штучну шкіру» для Олексія Семенюка (термічний опік). Це щось над неможливе! Я там же в кабінеті зав відділення гнійної хірургії, Віктора Ловги, подзвонила до Руслана ( (інтерна з Тернополя, який був на Майдані зі мною) – виробляють шкіру в Тернополі(!)). За 40 хв ми домовились, що нам завтра передадуть шкіру з Тернополя, а у Львові в такій- то аптеці є, власне, цього розміру і нам зараз привезуть. А ми заплатимо завтра. Я подзвонила до людей, які нам пропонували кошти ( а ми просили притримати, коли буде нагальна потреба) щоб вони прийшли і заплатили. Це була наша ПЕРША ВЕЛИКА ДОПОМОГА! «.

«Після Іловайського котла багато безвісти пропалих. Дзвінки, пошуки, біль і сльози. Висохли сльози. До нас приходить багато людей з допомогою. Когось ведемо, до когось просимо з родини підійти, комусь рахунки хлопців. Приходять і поволонтерити. Теж різні: хтось із співчуття, в когось забрали до війська, хтось заміж хоче вийти, ну а комусь піар…були і пішли. А деякі і сьогодні працюють.

Меланія Січ, Оля Особа, Оля Деревенко, Ольга Татомір, Тетяна Марківська, Тетяна Синишина, Вероніка Галас, Діана Андрєєва, Іринв Витрикуш, Оленка Дубас, Марина Якушева і не втомна Ніна Василівна.

Надія, що ось-ось все завершиться і МИР, не покидаланас» – згадує Світлана Сидоренко.

А поділитися?