Місця несвободи. На Львівщині хворих тримають у нелюдських умовах

logo
140126_miscja_nesvobodi_na_lvivwini_hvorih_trima.jpeg


У медичних закладах на Жовківщині і під Дрогобичем перевірка офісу омбудсмана засвідчила масові порушення прав людини. У Львівській виправній колонії ситуація краща.

Місця несвободи – це не лише в’язниці. Це також геріатричні пансіонати, дитячі будинки, інтернати та інші заклади, звідки люди, які там живуть, не можуть піти просто так. Там вони часто стають заручниками непрофесіоналізму, байдужості, нечистоплотності людей, які мали б ними опікуватись. 4 жовтня у п’ять місць несвободи на Львівщині без попередження прийшли «ревізори з Києва»: співробітники та експерти офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Про те, що вони там побачили, учасники моніторингу розповіли у Львові.

Львів. Виправна колонія №30

«Личаківська виправна колонія №30» розташована на протилежному боці міста від Личакова – на вулиці Шевченка за поворотом на Рясне. Прийшовши сюди, начальник відділу моніторингу пенітенціарних установ офісу Уповноваженого з прав людини Євген Нецвєтаєв був приємно здивований, перш за все, налагодженим виробництвом, організованим компанією Fujikura, а також тим, що в колонії роблять ремонт.

Проте на цьому позитив закінчився.

Законодавство гарантує кожному в’язневі щонайменше 4 м2 житлової площі, тоді як у деяких кімнатах виправної колонії №30 на кожного припадає лише 2,5 м2. Є тут і кімната завширшки в метр.

«У душовій електродроти розташовані просто біля води. Там навіть є напис “не рухати виключатель”. Розумієте, які в цього можуть бути наслідки?», – каже експерт.

Воду адміністрація задля економії відключає щодня з 10:00 до 17:00. «Люди не мають чим зливати в туалеті, а в камерах дисциплінарних ізоляторів доступ до питної води відсутній взагалі, хоча за законом та вимогами міжнародних експертів вода повинна бути», – розповідає Нецвєтаєв. Також у штрафних ізоляторах людина не може прочинити кватирку, аби подихати свіжим повітрям. У камерах, де живуть ув’язнені, не досить природне штучне освітлення, потребує оновлення сантехніка, а вентиляції немає взагалі.

У розмові з Нецвєтаєвим львівські в’язні на адміністрацію не жалілися. Він рекомендує розмістити в приміщеннях колонії інформацію про організації, до яких засуджені можуть подавати скарги, якщо їхні права порушуються: Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його регіонального  представника, прокуратуру, центри надання безоплатної правової допомоги.

Підбуж. Геріатричний пенсіонат

У селищі Підбуж Дрогобицького району є будинок для літніх людей. Туди разом із колегами приїхала Анастасія Клюга з департаменту Національного превентивного механізму в секретаріаті омбудсмана. За її словами, це один із небагатьох геріатричних пансіонатів, де створені пристойні умови для мешканців: в усіх кімнатах є достатньо меблів, є нові ліжка, килими, телевізори, шафи для зберігання одягу, в кожного є тумбочка для особистих речей. Є спеціальна кімната, де можна готувати собі їжу. Пацієнти вбрані у чистий одяг, охайні, підстрижені, а хворі, що не встають із ліжка – чисті. І це попри те, що понад півсотні пацієнтів, які вже не встають із ліжка, доглядають лише три санітарки.

Гостей із Києва неприємно здивували замки на брамі, через які жоден мешканець пансіонату не може вийти за територію. Співробітники пояснили: мовляв, серед пацієнтів є люди, що втратили пам’ять, вони можуть піти й загубитися. «Але ж геріатричний пансіонат – це не в’язниця, люди тут мають почуватись як удома! Це абсолютно протиправно», – коментує Анастасія Клюга.

До того ж, пацієнти не мають змоги витратити гроші, які в них залишаються після того, як 75% пенсії вони віддають на своє утримання в пансіонаті. Доводиться передавати ці гроші соціальним працівникам і санітаркам. Гуляти підопічні можуть лише подвір’ям закладу.

Це, втім, стосується лише корпусу, де мешкають люди, уже не здатні себе обслуговувати. В іншому замків на брамі немає, і підопічні мають змогу виходити до крамниці, гуляти селищем і спілкуватись із місцевими.

Зауваження в експертів викликало й рішення адміністрації розмістити хворих, які не можуть рухатись, на другому поверсі. У разі пожежі спустити понад два десятки людей із другого поверху буде дуже складно.

«Нас також занепокоїло, що, коли там хтось помирає, не викликають поліцію. Є наказ МОЗ та Генпрокуратури про те, що працівник закладу охорони здоров’я зобов’язаний негайно викликати працівників поліції. Важко стверджувати, чому це так – чи лікар просто не знає про це, чи робить це свідомо», – говорить Анастасія Клюга. Вона згадує випадки, коли смерть підопічних інших геріатричних пансіонатів, приховану від поліції, розслідували й доводили, що їх піддавали катуванню.

Рихтичі. Паліативне відділення

У селі Рихтичі під Дрогобичем розташоване відділення районної лікарні №2, рік тому перепрофільоване на паліативне. Що, втім, виявилось лише зміною вивіски, каже представниця Національного превентивного механізму Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ірина Сергієнко. За її словами, персонал відділення взагалі не розуміє, що таке паліативна допомога.

Основною вимогою при створенні паліативного відділення – себто такого, де полегшують страждання людей, яких уже не можна вилікувати, – є введення у штат соціального працівника, психолога та, якщо є хоча б 40% хворих на рак, анестезіолога. Проте колектив відділення залишився незмінним, очолює його лікар-терапевт.

На сімнадцятьох пацієнтів у відділенні дві медсестри і одна санітарка, які забезпечують лише найзагальніший догляд. Утім, як виявилось, не всі з цих сімнадцяти смертельно хворі – у паліативному відділенні живуть просто самотні люди або ті, хто не має вдома опалення. «Завідувачка бідкається: треба ж заповнити місця у закладі», – розповідає Ірина Сергієнко.

Відділення має ліцензію на психотропні та наркотичні препарати, що полегшують біль. Проте їх тримають у шафі й не використовують, бо, мовляв, одного разу після знеболювальних пацієнт швидко помер.

«Ми показали головному лікарю жінку, в якої замість бинта рана була перев’язана хустиною. На запитання, хто робив цю перев’язку, нам відповіли, що пацієнтка це зробила сама. Одноразові шприци там перетворюються на багаторазові, хоча на складі є достатня кількість нових», – розповіла Ірина Сергієнко.

У відділенні є ванна, проте пацієнти не мають змоги до неї дійти, тому миють їх на ліжках. Немає поручнів, сходинок, пандусів і сидінь для туалету.

«Тим, що відбувається на кухні, була вражена навіть директорка закладу, – розповідає журналістка Маргарита Тулуп, яка брала участь у перевірці. – Ми знайшли інформацію, що на вечерю мали видати 600 грамів крупи, фактично видали 500 – це на 17 людей! По 29 грамів на кожного. Що ці люди їдять?».

Рава-Руська. Спеціалізована школа-інтернат

У Рава-Руській спеціалізованій школі-інтернаті навчається 349 учнів. За словами Олени Першко, яка керувала моніторинговою групою в цьому закладі, якість освіти тут досить висока, а керівництво активно залучає кошти. Проте, за словами експерта, альтернативи інтернату для дітей, що опинились у складних життєвих обставинах, керівництво не бачить.

У закладі, як говорить Олена Першко, є проблема з водогоном, а позаяк грошей на капітальний ремонт немає, опалення тут ремонтують поступово – то в одній частині, то в іншій. У кабінетах холодно. «На наше запитання, коли їм вмикають опалення, діти відповіли, що тоді, коли випаде сніг», – розповідає експерт.

Є проблеми з інклюзивним навчанням. В інтернаті є дванадцятеро дітей з інвалідністю, та, всупереч вимогам закону, для кожної з них не прописана індивідуальна програма. Не зафіксоване й меню в їдальні.

Упродовж дня дитячі кімнати тут замкнені – дитина може піти до себе в кімнату та лягти у ліжко лише після завершення уроків та виконання домашнього завдання. «Одна з виховательок попросила нас не говорити голосно при дітях про те, що вони мають право лежати у ліжках у своїй кімнаті будь-коли, мовляв, у них усіх начебто заболять животи і всі захочуть піти прилягти», – розповідає Олена Першко.

У ванних кімнатах інтернату є перегородки, проте немає дверцят, а в туалетах – ще й кришок на унітазах та туалетного паперу. В ігрових кімнатах немає ні іграшок, ні умов, щоб діти бавились. Керівництво інтернату визнає проблеми та списує їх на брак грошей.

Монастирок. Психоневрологічний інтернат

У психоневрологічному інтернаті в селі Монастирок на Жовківщини утримують 163 людини. З перевіркою туди приїхали головна спеціалістка Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату обмудсмана Лариса Боюк та членкиня експертної ради з питань розвитку національної превентивної медицини Валентина Волік. Щойно вони прийшли до інтернату, до них почали підходити і просити грошей.

Гроші, які пацієнти отримують від держави як пенсії, зберігаються в персоналу без належного обліку. 75% своєї пенсії пацієнти сплачують закладу за своє утримання, решта мала б залишатись у їхньому розпорядженні, проте готівки тут ніхто не бачить. За будь-які послуги в інтернаті розраховуються сигаретами.

«Люди, яких ми зустріли у закладі, були в гумових капцях на босу ногу, хоча надворі було холодно», – каже Лариса Боюк.

Біля корпусу для хворих, які не можуть вставати з ліжка, споруджений навіс і лавки, проте вони були порожніми. Деякі пацієнти скаржаться, що роками не виходять із приміщення на вулицю.

Пацієнти скаржились на те, що їх принижують і б’ють, змушують лежати на ліжках без постелі та не надають медичної допомоги. Літній чоловік, хоч і був у підгузку, лежав на мокрій білизні й матраці. «Ми підозрювали, що той підгузок одягли вже тоді, коли постіль була мокра. Хоча підгузків на складі не бракує», – розповідає Боюк. Люди ходять у подертому, неякісному одязі, хоча на складі також є новий.

«Красиві новесенькі рушники поклали буквально перед нашим приїздом. Пацієнти розповіли нам, що їм заборонили навіть торкатись до них… У них свято, коли приїжджає хтось із департаменту – тоді міняють білизну», – каже експертка. Самі хворі занедбані – у них навіть не обрізані нігті. Один із пацієнтів розповів, що вже два роки не виходив на вулицю та, попри сильний головний біль, жодного разу навіть не бачив лікаря. Хворі, які ходять, годують своїх лежачих сусідів харчами, які приносять із кухні самі – персонал цим не займається.

У кімнатах хворих є туалетні стільці, проте частина пацієнтів змушена використовувати для відправлення потреб пластмасові відерця. Із засобів реабілітації – які, до речі, держава виділяє безкоштовно – тут є тільки інвалідні візки. Немає також мила, зубної пасти, мочалок та інших засобів гігієни; більшість пацієнтів не чистить зуби.

У відповідь на зауваження, що в подібних закладах пацієнтам слід організувати людські умови та за можливості залучати до праці, аби вони могли реабілітуватися, Валентині Волік відповіли: тут, мовляв, не той контингент. «В інтернаті немає гуртків для проведення дозвілля, лише у деяких кімнатах є книжки та телевізори. Лише в одній кімнаті телевізор був увімкнений, решта – не працювали», – розповідає Лариса Боюк. Ба, більше, у деяких кімнатах уже понад два-три місяці немає світла.

Виявили в інтернаті й порушення пожежної безпеки: немає води для гідранта, у діжці замість води – сміття, ящик із піском не відкривається. Співробітники інтернату не змогли пояснити перевіряльникам, чи знають вони бодай щось про техніку безпеки.

Персонал інтернату, який є комунальним закладом Львівської обласної ради, традиційно нарікає на брак фінансування. «Але проблеми, які ми побачили, можна виправити без великих капіталовкладень, збільшення штату чи високого професіоналізму. Достатнє чуйне й добре ставлення до людей, які мають психічні розлади», – резюмує Лариса Боюк.

Що далі: матеріали перевірки ляжуть в основу розширених звітів, які скерують до Львівської обласної державної адміністрації та профільних міністерств. Співробітники офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини не мають повноважень втручатись або карати, проте результати моніторингу можуть потягнути за собою службові перевірки. За словами учасників місії, багато залежить від місцевої влади, адже більшість перевірених закладів є комунальними. Якщо ви маєте інформацію про порушення прав людей у місцях несвободи, звертайтесь до офісу омбудсмана.

Олена Семенюк

Фото надані учасниками моніторингової місії

А поділитися?