Мостиська – чемпіони!
Стадіон «Школяр» Львівської спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву №4 прийняв чемпіонат Львівської області з футболу серед учнів ДЮСШ спортивних клубів 2016/17 (фінальна частина) серед хлопців 2003/04 років народження.
Вісім переможців кущових змагань тепер утворили дві групи по 4 команди. У групі «А» юнаки ДЮСШ (Самбір) найкраще провели фінальну частину, здобувши у трьох матчах 3 перемоги з різницею м’ячів (8:1), випередили на 3 пункти ФК «Янтар» і на 6 очок ДЮСШ (Стрий). Вихованці сокольської школи, не набравши жодного залікового пункту, передчасно повернулися додому …тренуватися.
А групі «Б» коллектив мостиської ДЮСШ, завдавши поразки господарям змагань – ЛСДЮШОР №4 (3:2), полегшив собі завдання. Тому, акумулюючи сили на останній матч, задовільнилися нічиєю з червоноградськими колегами (1:1), А у вирішальній грі з аутсайдером чемпіонату – одноклубниками зі Сколе порадували свого тренера результативною грою і перемогли – 4:2 та гарантували собі вихід у фінал.
А тим часом команди ЛСДЮШОР №4 (тренер Ярослав Бундз) і ФК «Янтар» (тренер Юрій Тріска) розіграли комплект бронзових нагород. Львів’яни, маючи відчутну перевагу, забили у ворота суперника три «сухих» м‘ячі, святкували перемогу – 3:0.
У вирішальній грі сусідні міста Мостиська і Самбір довго не могли виявити переможця. На гол мостисківчан, самбірські хлопці, граючи у меншості, (суддя вилучив одного гравця з поля) зрівняли. Довелося футболістам виконати роль пенальтистів. Кращими у цій серії виявились воротарі, які парирували 3 удари, а ще 2 м‘ячі пролетіли повз ворота. Хлопці з Самбора (тренер Петро Галушка) навіть на коліна ставали, але щастя було на стороні кращих реалізаторів одинадцятиметрових ударів. Тобто команди з Мостиськ (тренер – Андій Шагала), які перемогли 3:2.
По завершенні у з рук ветеранів львівського футболу Богдана Грещака, Романа Рифяка та Ростислава Поточняка і начальника Львівського обласного відділення комітету з фізичного виховання та спорту МОН України Анатолія Ігнатовича комплекти золотих, срібних і бронзових медалей та призи отримали юні футболісти, які своєю грою заслужили тих нагород.
За традицією на стадіоні «Школяр» обрали кращих гравців за амплуа. Отож – воротар: Назар Пільо (Самбір); захисник: Олег Мацько (Новояворівськ); захисник: Олег Хоценович (Мостиська); нападник: Михайло Стецина (Мостиська); футболіст чемпіонату: Олександр Гуменюк (ЛСДЮШОР №4).
А тепер про наболіле і не гідне для українського спорту.
1. Отож, на стадіоні не бракувало молоді та батьків, тренерів, але з поля при ігрових зіткненнях лунали лайливі та вульгарні слова (до того ж іншомовні, особливо гидко, що з країни-агресора). І це «вилітало» з вуст …дітей-школярів. Прикро, що наші львівські судді безкарно «пропускали» цю гидоту повз свої вуха. Невже у ЛФФ готують таку молоду сучасну зміну служителів Феміди на зміну арбітрам ФІФА?
2. Під час фінального матчу, несподівано для всіх, на футбольне поле вийшов з пляшкою води молодик. Люди на трибунах, здивовано перепитували один одного «Хто такий і чого він хоче?». Появились думки, можливо прямує до судді на «розборку», або і, не дай Боже, має намір скривдити якогось іншого учасника футбольного дійства. Виявилось така собі безвинна витівка глядача, якого врешті-решт головний арбітр вилучив з поля. І нічого у цьому дивного б не було, але порушником гри виявився Анатолій Ігнатович, який у Львівському обласному відділенні комітету з фізичного виховання та спорту МОН України виконує обов’язки …начальника. Отак воно!
3. Поведінка тренерів-фіналістів також бажала кращого, а в багатьох моментах і вимагала цього. Так, діти, сьогодні уже не ті «жовто-дзьоби». Вони у багатьох питаннях «підковані» і їх важко чимось здивувати. Однак це одна медаль. Бо на її аверсі у них повинен бути вишкіл. А він такий, який є. Тобто, як їх навчили, так і грають. Краще, на разі, не можуть. Багатьом бракувало рішучості та майстерності. Відповідно допускались помилок. З чим «не мирилися тренери» і почергово «обкладали» своїх вихованців всілякими «епітетами», які, принагідно, у жодному випадку не мали підтвердження. Адже кожна дитина добре розвинена і адекватно реагувала на події матчу. Подумалось, що би було з «Карпатами» Юста, коли б цей Великий Тренер, якому на днях виповнилося би 90, такою ж мовою спілкувався з Данильчуком, Броварським Булгаковим, Габовдою, Кульчицьким чи Лихачовим. Чи досягла б ця Команда кубкової вершини та путівки до вищої ліги радянського футболу? Мабуть, ні! Бо Ернест Ервінович своїм підопічним пояснював усе тихо і зрозуміло, а «вчив» добрим і мудрим словом.
На дитячому рівні тренер для юнаків першочергово ПЕДАГОГ, а вже потім наставник. Так, спорт, а, зокрема, футбол – емоційний і ніхто не погоджується з роллю програючого. Але панове! Для чого принижувати гідність учня перед яким, ой, яке ще довге життя…
Олександр Паук
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
