Про двигуни до Т-72, категорійність та генерала

logo
112235_pro_dviguni_do_t_72_kategorijnist_ta_gene.jpeg


Після низки розмов та зустрічей хочу доповнити цю історію додатковими подробицями.

Пересічними громадянами “бронетанкове” повідомлення НАБУ, а згодом і заява Президента у Львові, що “за результатами перевірок підприємств державного концерну “Укроборонпром” відсторонені від виконання обов’язків 25 керівників”, сприймались як ще один додатковий аргумент до загального переконання, що крадуть усі і усюди. Проте серед військових, з якими я мав неодноразові розмові з приводу деталей цієї справи, затримання генерала Мельника викликало роздратування та нерозуміння. Справа не лише в тому, що генерал Юрій Мельник користується авторитетом та повагою колег. У 2014 р. він був начальником з бронетанкового озброєння у штабі генерала Хомчака під Іловайськом і проривався з оточення разом з бійцями. Звання генерала Мельник отримав під час війни як справжній професіонал своєї справи. В штабі озброєння Генштабу стверджують, що порушень при організації закупівель з боку військових структур не було.

Тепер – по суті справи. Ситуація з оснащеннями армії двигунами В-46-6 була і є складною. Ці двигуни використовуються як у танках Т-72, так і в зразках інженерної техніки та інших системах озброєнь на базі Т-72. Виробником двигунів В-46-6 був Челябінський тракторний завод (Російська Федерація), випуск цих двигунів припинено. В Україні у період до 2009 р. до Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України було передано понад тисячу танків Т-72 та понад двісті двигунів типу В-46 до них. Логіка тоді була така, що Т-72 нам вже не потрібні, бо наш базовий танк – Т-64.

Проте з початком війни з Росією, з огляду на втрати важкої бронетехніки та потреби формування нових частин, було ухвалено рішення повернути Т-72 до бойового складу. Згідно з цим рішенням, з Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України було повернуто майже 300 танків Т-72. Проте ЖОДНОГО (!) двигуна типу В-46 отримати назад не вдалося. Бо всі вони були до того часу розпродані. У тому числі їх за безцінь викупили різні комерційні фірми та спецекспортери.

З огляду на потреби війська, у 2014-2016 рр. Центральним бронетанковим управлінням Збройних Сил України було організовано ремонт на підприємствах промисловості України понад 600 двигунів до бронетехніки, у тому числі танків типу Т-72 та Т-80Б, які було повернуто до бойового складу Збройних Сил України та направлено на укомплектування танкових підрозділів Сухопутних військ та Високомобільних десантних військ ЗСУ. Ці дії, включно з ремонтом на підприємствах промисловості України понад тисячі інших зразків бронетехніки, забезпечили своєчасне доукомплектування військових частин Збройних Сил України БТОТ та підтримання їх боєздатності на необхідному рівні, що було і залишаться надзвичайно актуальним для забезпечення територіальної цілісності України в умовах російської агресії. 

Проте з Києва війна, напевно, не дуже помітна. Тож повернімось до формальних аспектів.

За відсутності двигунів до танків Т-72, з метою визначення можливих учасників (постачальників) зазначених двигунів, ЦБТУ було проведено аналіз наданих пропозицій постачальників, кількісні показники та можливості яких відповідали потребі Збройних Сил України. До розгляду були взяті пропозиції таких підприємств як Корпорація об’єднання підприємств “Марс”; ТОВ “Науково-виробнича компанія “Техімпекс”; Приватна фірма “Променерго”. Проте потрібна кількість двигунів та найменша ціна були надані у пропозиціях від державного підприємства “Львівський бронетанковий завод”, що входить до складу ДК “Укроборонпром”. Як, власне, і компанія-спецекспортер “Укрінмаш”, що після 2008 р. викупила певну кількість нових двигунів з Центру обліку надлишкового військового майна. (Яким чином саме ці двигуни опинилися на Львівському бронетанковому, а, точніше, за які кошти вони були викуплені заводом у “Укрінмашу”, якщо фінансові справи на Львівському упродовж усього 2015 р. були далеко не рожеві – це якраз питання до НАБУ). Проте повернусь до Міноборони, яке за умов потрібної кількості двигунів та найнижчої ціни, заявленої заводом, уклало договір на загальну суму у 28 млн. гривень на закупівлю 40 двигунів В-46-6 (десь за 600 тис. гривень кожен) та декількох бортових коробок передач.

Йшлося про постачання танкових двигунів першої категорії. Саме цей пункт є найбільш важливим з точки зори НАБУ, бо у підсумку армії поставили двигуни другої категорії. Проте тут є цікаві деталі. Де межа між 1-ю та 2-ю категоріями?

Як мені пояснили, є наказ Міністра оборони, що визначає категорування бронетанкового озброєння, техніки та майна. Все майно розподіляється на п’ять категорій. Зупинимось на двох “найкращих” щодо стану.

Перша категорія – нове майно, не вживане, яке відповідає вимогам технічних умов, ДСТУ, ГОСТ і повністю придатне для використання за призначенням.

Друга категорія – майно, яке видане зі складу для використання, вживане та придатне для використання за призначенням або таке, що пройшло капітальний ремонт.

Якою ж була категорія двигунів, які закупило Міноборони? За формальною ознакою, якщо вони “видані зі складу”, то це вже друга категорія, навіть якщо все, грубо кажучи, ще в упаковочній тарі. Але ж воно “не вживане, відповідає вимогам технічних умов, ДСТУ, ГОСТ і повністю придатне для використання за призначенням”? Ну, тоді, значить, перша.

У цьому контексті показово, що у березні 2016 р. начальником ЦБТУ генералом Мельником було ініційовано та підписано розпорядження № 342/3/4/1362 від 25.03.2016 р. щодо призначення комісії для проведення додаткової перевірки категорійності танкових двигунів В-46-6 з залученням фахівців двох військових частин, військової прийомки та військової прокуратури Західного регіону України та проведення стендових випробувань двигунів, які Львівський бронетанковий поставив армії. 

Далі цитата з одного з документів щодо того періоду: “У ході перевірки та випробувань було виявлено, що з 40 двигунів три не є двигунами типу В-46-6, а є двигунами типу В-84 і не відповідають специфікації Договору, хоча вони і пройшли випробування на стенді. Один двигун В-46-6 не пройшов випробування. Решта двигунів пройшли випробування на стенді. Також для підтвердження належності категорії двигунів до першої категорії комісією було вибірково визначено один з двигунів та проведено розбирання його основних складових частин, робочих поверхонь. При проведені замірів даного двигуна встановлено, що основні складові частини, робочі поверхні відповідають номіналу та параметрам РКД на виготовлення заводу виробника, що підтверджують безпідставне переведення категорійності двигуна до другої категорії”.

Це була важлива процедура з точки дотримання саме формальних вимог. Бо за зміну категорій відповідає начальник ЦБТУ. Що ж до фінансової сторони питання, то українська реальність така, що в умовах дефіциту і тонкої межі між першою та другою категорією вартість невживаних двигунів В-46-6, тобто тих, що не стояли на танках і не мають напрацювань, ОДНАКОВА. Що, власне, суперечить твердженню, що ця закупка “обумовила надмірність вартості”.

За результатами роботи комісії за участі низки посадових осіб різних структур було складено Акт додаткової перевірки двигунів В-46-6 відповідно до вимог договору від 28 грудня 2015 р. Акт було затверджено начальником Озброєння Збройних Сил України. Після чого у бік Львівського бронетанкового з боку військового відомства Міноборони були заявлені штрафні санкції у розмірі 5 млн. грн. з огляду на неналежне виконання умов договору щодо отих чотирьох двигунів. Повторюсь, ці події відбувалися ще у березні 2016 р. і були добре відомі і військовим, і “Укроборонпрому”, і різним прокуратурам.

Чому ситуація таким дивним чином і у такій формі набула розголосу саме зараз – питання інше. Довелось чути, що йдеться про витіснення, знешкодження осіб, які на своїх посадах є незговірливими до “оборудок”, що суперечать реальним потребам армії та держави. Будемо спостерігати за перебігом справи. Сподіваюсь, що у питаннях вартості і категорійності слідчі та судді розберуться достатньо уважно, як і з іншими питаннями цієї історії. При потребі – включно з повторною перевіркою реального стану закуплених двигунів. Чи потребує це тримання під вартою бойового генерала? Не певен. Зазначу, що генерал Мельник, якому обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою строком на 60 днів з можливістю внесення застави у 2 млн. збирати кошти на заставу не збирається. Бо переконаний, що правий. З іншого боку, нинішня реальність така, що це хіба що за політиків та бізнесменів у нас можуть поручитися чи не пів парламенту та половина уряду. Військовим складніше. У них в арсеналі хіба що корпоративна єдність.

 

Сергій Згурець – експерт з питань оборони, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express

А поділитися?