Радянський Львів сьогодні: золота зала кінотеатру “Львів”

Олександр Васецький

На екрані секс-символ 60-х, легендарний Микола Вінграновський в образі колгоспника з Наддніпрянщини іде на Берлін. Липкі від цукерок “Світоч” дитячі руки стискають бильця дерев’яних крісел. Міцний запах свіжої фарби. Прем’єра “Повісті полум’яних літ” – першого радянського широкоформатного фільму.

101 хвилина за сценарієм Олександра Довженка принесе його дружині Юлії Солнцевій “Золоту пальмову гілку” за найкращу режисуру на фестивалі у Каннах. Але глядачі про це поки не знають.

У новенькому кінотеатрі згасає світло. Важку тишу пронизують кулеметні черги, з гігантського екрану виповзає танкова гусениця. У цей момент все інше відходить на другий план. Війна тут і зараз, а не якихось 15 років тому. Сльози і радість. Життя і смерть перед тобою. Прямо на екрані.

Це вже потім, після показу, навпроти щойно пофарбованого приємного фасаду львів’яни з тривогою обговорюватимуть черевик Хрущова і Кузькіну Мать на засіданні ООН. Радітимуть за новенькі автобуси “Лаз”, які виїжджають в бік Байконуру, аби доставити Юрія Олексійовича на стартовий майданчик. І мріятимуть про телевізор “Верховина”, який щойно зійшов з конвеєра заводу “Електрон”.

Це 1960-й. Рік, який досі живе у цих стінах.  

Сьогодні пожовклий від сирості екран більмом дивиться на 911 порожніх крісел. Їхні бильця досі липкі – чи то від дитячих рук чи від старого лаку. На підлозі вицвілі обгортки цукерок, недопалки і порожні пляшки. Про колишню славу нагадує хіба пафосний масштаб. Кінотеатр немов аристократ, який збанкрутував і змушений прислуговувати. Тримається гідно, сором’язливо приховуючи латки на старому фраку.

До розпаду СРСР “Львів” користувався шаленою популярністю. Перший в Україні широкоформатний зі стереозвуком. Лише у 1989-му кінопокази відвідали 645 тисяч львів’ян – майже усе населення міста. За день тут відбувалось 7 сеансів, будівлю обслуговували 36 людей. Зараз персонал можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Колись у холі стояли радянські гральні автомати. Легендарний “Морський бій”.

Дитяча рука обережно пускає в щілину теплу монету. В перископі з’являється картинка. Пуск.

(Щоб зіграти, натисніть на картинки)

“Снайпер 2, настільний баскетбол, хокей, “Магістраль”.. Голова обертом.

Важке вологе повітря, порожній хол, зачинена каса. Кожна сходинка на другий поверх дорівнює одному року. Остання датована 1990-м. З цього моменту кінотеатр починає занепадати.

Стіни й більярдне сукно просочені сигаретним димом. Примарою 90-х в кутку ховається напівкругла стійка бару. За нею артефакт – німецька Melitta. Каву з неї пили мабуть чи не всі львівські кримінальні авторитети.

Чашка еспресо, в кишені макар. Між брудних пальців з циганським золотом тліє мальборо. Інша рука вивчає меню.

Минуле мирним трансформатором вібрує у цих стінах. Десь там в нетрях зачаїлись механізми і лінзи кіноапаратної. Рука відкриває металевий диск. Апарат, відкашлюючись, готується перетравити три з половиною кілометри плівки.

Світло згасає. На екрані колгоспник з Наддніпрянщини з кулеметом у руках іде на Берлін.

28.02.1716:47