Скнилів. 15 років тому
Цей день врізався в пам”ять широким рубцем… Ми з мамою там були. Я була одним із організаторів концерту на льотному полі, запрошувала колективи…
В момент падіння я мала бути в епіцентрі трагедії, але лише Боже провидіння відвело… Я дуже хотіла дивитися авіашоу, але саме в той момент була нагода зробити саундчек у приміщенні для урочистостей за кількасот метрів від поля.
Як тільки я завершила, почав літати саме той літак… він дуже ревів і я вибігла з приміщення подивитися, що там таке…. І вже в мене на очах він впав, підскочив, впав ще раз і загорівся…. Все виглядало як страшний спецефект…. на фоні якого мама сказала: “Свято закінчилося…” За півгодини прийшли збирати церати зі столів, щоб віднести їх на поле….
А повернувшись додому ми виявили, що немає тата… Він любив без попередження і несподівано прийти на мій виступ. Мобільних в нас тоді ще не було. Ми прочекали до вечора, обдзвониили всіх знайомих, всі лікарні, всі морги… тата не було… А за два дні він прибіг в сльозах, напіводягнутий.. – він був в майстерні, а там нема телефона і не було радіо…. Сусідка прийшла і сказала про трагедію…. І він в чому попало погнав додому перевіряти, чи ми живі…
Я і досі лякаюся, як наді мною низько пролітає літак…
А що казати тим, хто втратив близьких… ПО дурному… просто тому, що авіатори знехтували елементарною безпекою…
Та що там… всі нехнують, поки біда не торкнеться..
