У Львові покажуть кіно про права людини
З 11 по 20 листопада у Львові та Львівській області втринадцяте відбудеться Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Глядачам будуть представлені свіжі документальні повнометражні та короткометражні фільми з усього світу, а після кожного фільму відбудеться обговорення разом з правозахисниками. Але попри соціальну спрямованість фестивалю, серед мандрівних стрічок є чимало робіт, які є цікавими з мистецької точки зору та відзначені на світових кінофестивалях. Кураторка кінозалу Львівського палацу мистецтв Йош анонсує три таких фільми.
Битви
Реж.: Ізабелль Толленаре. Бельгія, Нідерланди, 2015, 88 хв.
Живописний документальний триптих «Битви» показує урбаністичні локації, які зберігають несподівані ознаки воєн у мирні часи. Фільм не дає жодних пропозицей вирішення питань, а тільки звертає увагу на тему історичної спадщини, її ненавмисного консервування або цільового переосмислення та перепризначення.
Режисерський погляд намагається передати в сьогоденні атмосферу минулого, коли військові бункери були споруджені за потребою та уламки снарядів були звичними гостями міст. Таким чином Толленаре спонукає замислитись прехожих-глядачів над доречністю цих об’єктів. Контрасти воєнного і мирного відсилають до співставлення також і інших урабаністичних суперечностей.
Про що говорить нам перетвоерння місць трагедії на центри розваг або туристичні принади? І що, крім політичних рішень чи комерційного інтересу, може змусити нас позбуватися історичних свідчень в архітектурі – чи то сліди війни, чи символи комуністичного режиму?
Таткова донечка
Реж.: Меліса Унері. Фінляндія, 2015, 52 хв.
«Таткова донечка» знята в жанрі інтимного сімейного кіно, але на фоні ряду інших, часом нудних і одноманітних робіт, вирізняється яскравою соціальною проблематикою, харизматичними персонажами та наявністю сюжету. Головний конфлікт фільму відбувається між 26-річною донькою-режисеркою та її авторитарним батьком.
На перший погляд їхні стосунки видаються гармонійними, вони схожі на щасливу сім’ю. Втім, коли кадри сімейної «ідилії» змонтовані та потрапляють на широкий екран, ми розуміємо, що перед нами – вже не домашній відеоархів, а політична заява.
Суспільна значущість її пов’язана з невидимістю певних проблем – наприклад, тих, що стосуються родинних справ – або з небажанням визнавати їх. Аби наблизитись до вирішення проблеми режисерка їде на татову батьківщину, де до компанії цікавих і симпатичних персонажів-диктаторів додається ще й бабуся. І як останній штрих, в сюжеті з’являється любовна історія…
Звіт мене Маріанною
Реж.: Кароліна Бєлявська. Польща, 2015, 75 хв.
В документальному кіно популярний портретний жанр. І якщо в живописі традиція присвячувати полотна «видатним» і багатим минула в ХІХ столітті, то в документалістиці й досі ми бачимо ряд робіт про «взірців для наслідування». Але це радше про погану документалістику.
На противагу глядачам Docudays UA випала щаслива нагода побачити стрічку про сильну, але непомітну в повсякденні пересічної людини особистість «Звіть мене Маріанною». Це історія про особистість, яку не випадково, а цілеспрямовано витісняють за межі обріїв життя та суспільних процесів, хоча, на перший погляд, це звичайна собі людина.
Головна героїня фільму – колишній чоловік, яка прагне віднайти свою ідентичність, відкорегувавши стать на жіночу, і змушена йти проти суспільного нерозуміння, неприйняття, нелюдяності. Поза кадром лишаються ключові персонажі, які відмовились від зйомок, бо боялися асоціації себе з неприйнятним явищем транссексуальності, та тисячі фонових упереджених погляді й ставлень, які формують буденність Маріанни. Ми багато не побачимо в цьому фільмі, але потужна енергетика фільму залишить сліди в наших серцях.
Повну програму фестивалю можна побачити тут.
