Віталій Романюк: Якби не футбол, став би військовим

logo
33086_vitalij_romanjuk_jakbi_ne_futbol_stav_bi_.jpeg


Продовжуємо Вас, шановні вболівальники, знайомити з гравцями нашої команди. Захисник «Руху» Віталій Романюк – гравець, що пройшов з нашою командою майже усе. Віталій Романюк був і є ключовим захисником команди, не тільки коли «Рух» грав на аматорському рівні. У професійній другій лізі цей гравець також демонструє стабільний рівень гри і регулярно виходить на поле в основному складі. Про своє цікаве футбольне життя Віталій Романюк розповів у нашому інтерв’ю. У першій частині нашої розмови читайте про період життя Віталія Романюка у Німеччині, перші кроки у професійному футболі та перші професійні клуби.

Віталію, ти народився в Угорщині, однак кажуть, що футболом почав займатися у Німеччині.

Батько був військовим, служив за кордоном. Народився в Угорщині, а у віці 5 років переїхав у Німеччину, в одне з військових міст. В Німеччині починав займатися спортом. Сказати, що я почав займатися футболом саме там буде не зовсім правильно. До України я приїхав лише коли був у 6 класі. Усі знайомі займалися різними видами спорту і я вирішив свої сили спробувати у футболі.

Чи не було мовних проблем в німецькій школі?

Ні, ходив в російську школу, тому спілкувався і українською, і російською. Української школи не було, тому вибір був обмежений. Коли був у шостому класі, батько перевіз сім’ю до України – у місто Старокостянтинів, що в Хмельницькій області. Можна сказати, що уже там почав займатися футболом, буквально через рік уже поступив у Львівське училище фізичної культури. До Львова приїхав на перегляд, сподобався тренеру Ярославу Дмитрасевичу. Він мене запросив до своєї команди і я поступив в ЛУФК. Був тоді у восьмому класі.

Хто тебе наштовхнув на думку приїхати до Львова на перегляд?

Можна сказати, що сам. Знав, що тут хороша футбольна школа. Якби у цей період мене на запросили до училища, велика ймовірність того, що футболістом я б не став. Був би військовим. Пішов би по батьківській дорозі.

Як поєднував навчання та тренування в училищі?

З навчанням проблем не було, вчився добре. До училища був відмінником. А коли доводилося поєднувати футбол і навчання, ставало вже важче. Ще з дитинства розумів, що вчитися потрібно, оскільки футболістами стають одиниці.

Після ЛУФК ти потрапив в «Карпати-3».

Так, тренером команди був Валентин Ходукін. За «Карпати-3» приблизно грав два роки, після чого потрапив у «Карпати-2». Згодом з Тарасом Петрівським потрапив і до першої команди «Карпат». Було це якраз тоді, коли «Карпати» вилетіли з вищої ліги у першу. За першу команду «Карпат» зіграв лише один матч. Відчував, що треба кудись йти, що на тебе не особливо розраховують в команді. Потрапити в основу команди було важко.

Хто з тренерів поставив тебе на позицію правого захисника?

Коли поступив в училище, тренери помітили мою швидкість. Грав здебільшого у захисті: або на фланзі, або в центрі. Чому тренери не ставили у напад? Мабуть, не був такий технічний. Краще працював на оборону, аніж на атаку.

З третьої команди «Карпат» ти потрапив у першу. Мабуть, відчував, що ростеш професійно як гравець.

Не без цього. Коли потрапляєш у сильнішу команду, завжди відчуваєш, що ростеш. Особливо на тренуваннях.

У 2006 році ти став гравцем «Газовика-Скали».

Так. Тренером команди був Богдан Бандура. Запрошення отримав саме від нього. Тоді в «Газовик-Скалу» перейшли також брати Баранці, Віктор Поліванов та Микола Грешта. Непогана була команда. Особливо сильно ми грали вдома. На базі «Газовика-Скали» тоді створювали ФК «Львів». Пригадую, на той час міг з «Карпатами» полетіти на збори, але захотів перейти в ФК «Львів». Тоді всі знали, що створюється нова команда з новим президентом. У перший рік ми непогано стартували, згодом дещо збавили обороти. Чемпіонат завершили в середині турнірної таблиці. Після цього до команди прийшов Степан Юрчишин і тоді в команді відбулося чимало змін. У деяких гравців завершилися контракти, декого в складі він бачити не хотів. На їх місце приходили інші молоді футболісти. У них горіли очі. Досвідчених гравців також вистачало. Юрчишин слідкував за командою, за тренуваннями, тому одразу визначився з ким піде далі, а з ким буде прощатися.

До речі, Степан Юрчишин перевів тебе у центр захисту.

Було байдуже де грати. Грав там де казали тренери.

Під керівництвом Степана Юрчишина ФК «Львів» вийшов до вищої ліги.

Були щасливі. На мою думку, Прем’єр-ліга була тоді на 3-4 голови сильнішою, аніж є зараз. В той час усе гаразд було з фінансами, усі мали гроші, а відповідно сильні склади. Кожне очко у Прем’єр-лізі для нас було на вагу золота.

У першому турі у вищій лізі ФК «Львів» сенсаційно обіграв «Шахтар» з рахунком 2:0.

Кращий старт годі й придумати. У нас в команді були майже всі гравці з першої ліги, додався лише Владислав Ващук.

Як його сприйняли в команді?

Нормально. Професіонал своєї справи. Він завжди підказував, можна сказати, що від нього отримував ще одну установку на гру. Він був як тренер захисників.

Чому в команди стався провал в середині чемпіонату?

Важко сказати. Можливо, ще не осмислили свій перехід на інший рівень. Потрібно було по-іншому до того всього ставитися, потрібно було ставити до себе інші вимоги. Не все в команді складалося добре, тому по ходу сезону команду очолив Сергій Ковалець. Був новий сплеск емоцій, кожен хотів себе проявити. У другому колі ми набрали більше очок, але провал у першому колі компенсувати не змогли. Звісно, було шкода, що Юрчишин пішов з команди, але це життя, у футболі часто все змінюється. Вважаю, що щось почерпнув і від Юрчишина, і від Ковальця.

Що у цей сезон для тебе і для команди означали дербі з «Карпатами»?

Ці матчі були важливими. Можна сказати, що особливими для обох команд.

В одному з матчів ти забив «Карпатам».

На жаль, ми пропустили другий гол і програли з рахунком 2:1.

Що для тебе означало забити «Карпатам»?

Звісно, було приємно. Радів, але цей гол нам не допоміг.

Чи було особливо образливо в той момент, коли «Карпати» перемогли ФК «Львів» і саме після цієї поразки команда знову опинилася у першій лізі?

Ні, адже на місці «Карпат» могла опинитися будь-яка інша команда. Кожна з команд вирішували свої завдання. Знаю, що «Карпати» за перемогу у цьому матчі мали премію. Відповідно, у футболістів була хороша мотивація здобути результат.

Яким був ФК «Львів», коли команду після Сергія Ковальця очолив Юрій Беньо?

У нас було завдання повернутися до вищої ліги. Спочатку нам ніби все непогано вдавалося. Після першого кола чемпіонату команда була на другому місці. Тоді команду уже тренували латвійці і після одного з виїздів президент клубу побив з ними горшки. Після цього моменту сказати, що стан справ в команді був позитивним, мабуть, не можна. Згодом команду очолив Олександр Рябоконь, команда змінилася суттєво. В той період якраз брати Баранці перейшли в «Карпати».

Коли в команді почалися серйозні фінансові проблеми?

Якраз тоді, коли в команду прийшов Олександр Рябоконь. Півроку уже грали за чесне слово, вірили, що все буде добре. Після завершення першого кола нам сказали, що боргів ніхто не закриє, оскільки грошей немає. Можна було собі шукати нову команду. Сім місяців нам не платили жодної копійки. ФК «Львів» мені та іншим гравцям винен немалу суму грошей. Хлопці тоді писали відповідні листи у певні органи, однак я цього робити не став, оскільки мав непогані варіанти продовження кар’єри. Судитися ні з ким не хотів, лише хотів, що клуб не вставляв палки в колеса, коли я буду переходити в інший клуб. За певну суму відступних я мав перейти в «Зорю», однак клуби не домовилися, і я нікуди не перейшов. Звісно, був злий, оскільки для клубу хотів зробити якнайкраще, а вийшло як завжди. Якби в цей час як деякі гравці писав би свої претензії, отримав би документи на руки і став би вільним агентом.

P.S. У другій частині нашого інтерв’ю з Віталієм Романюком читайте про продовження його футбольної кар’єри, завдяки кому потрапив у «Рух», а також про незвичне хобі футболіста.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:

А поділитися?



Вам має сподобатись...