«Я потрібен людям тут»: як священник з Ходорівщини допомагає землякам в Італії

ЛЮДИ

Історія отця Володимира Порваткіна, якого тричі номінували на волонтерську премію Євромайдан SOS

Усі фото Galnet надав Володимир Порваткін

Протоієрей Володимир Порваткін народився у селі Садки, поблизу Ходорова, але вже 17 років служить в українській церкві в Італії. Його тричі номінували на волонтерську премію Євромайдан SOS. Також отця нагородили Орденом Покрови Пресвятої Богородиці ІІ ступеня та іншими медалями, грамотами й подяками. Володимир Порваткін був у Першій Сотні Майдану, з початку війни допомагає нашим захисникам, а в Італії розбудовує українську церкву та приходить на поміч діткам з онкологічними хворобами. Galnet поспілкувався з протоієреєм Володимиром Порваткіним та довідався, як він став священником, як допомагає Україні та чи планує повертатись на Батьківщину.

Відповідальний за будівництво храму

Віктор Порваткін народився в селі Садки, поблизу Ходорова. Пригадує, що в селі не було храму, тож місцеві жителі йшли 5 кілометрів до церкви у Ходорів. У 1990-тих роках жителі Садків вирішили побудувати власний храм. 

На сході села мене обрали відповідальним за касу та помічником виконроба. Я ходив від хати до хати і казав, кому наступного дня потрібно прийти будувати церкву, – пояснює отець.

Церкву збудували, але виникла потреба у церковному хорі. Тоді односельці відіслали Володимира Порваткіна приватно навчатись у деканатській церкві Ходорова на дяка.

Вже у 1996 році Володимир подав документи до Волинської духовної семінарії УПЦ КП. Навчався там до 2000 року, а через рік вирішив поїхати в Італію, на заробітки. Працював, як усі українці тоді, каже отець Володимир, без документів та без знання мови.  

Через три роки Володимир Порватків вирішив висвятитись. Пригадує, що 8 січня 2004 року у Житомирському Михайлівському соборі він прийняв перші свячення на диякона від архієпископа Ізяслава. Пізніше його висвятили у сан ієрея, тобто священника. Того ж року отець повернувся в Італію і почав служити для українців в Аведзано.

Перебуваючи в Італії, священник вступив до Чернівецького Православного Богословського Інституту, де здобув звання професора кафедри богослов’я.

Володимир Порваткін в Острозькій академії

На фото Володимир Порваткін зі своїм викладачем у семінарії, професором історії Володимиром Борщевичом

Зробити вклад у розбудову держави

Саме тоді, коли почалась Революція Гідності, протоієрей збирався у відпустку в Україну.

Мій друг саме збирався на Майдан, я просив його без мене не їхати, бо я хотів зробити вклад у розбудову моєї держави. Тож ми з однодумцями з Ходорова поїхали разом на майдан Незалежності. Я не йшов туди, де були мої співбрати, а вступив у Першу Сотню Майдану. З вечора ми заступали і чергували цілу ніч, до самого ранку, – розповідає протоієрей Володимир.

Священнослужитель згадує, що в Києві загинув його побратим – сотник Роман Точин. І навіть зараз отець Володимир, коли зустрічається з однодумцями з Майдану та згадує пережите, проймається до сліз. Каже, що тих емоцій не можливо відчути тим, хто не був на Майдані. 

Після Революції Гідності Володимир Порваткін повернувся в Італію. Там він зібрав навколо себе однодумців та почав волонтерську діяльність. Було нелегко, але збирали гроші, купували необхідне та відправляли українським захисникам на Сході України.

А хто, як не я?

У 2017 році Володимиру Порваткіну зателефонувала італійка та розповіла, що опікується онкохворими дітьми. Як виявилось жінка є головою Товариства лікарів-онкологів Риму. Вони зустрілись та почали співпрацю – допомагають українським онкохворим діткам приїжджати в Рим на лікування.

Станом на зараз в лікарні Риму перебуває вісім дітей, каже протоієрей Володимир. В однієї дівчинки з Дрогобича була початкова стадія і її вилікували, але є дітки на останніх стадіях і їм вкрай важко допомогти.

Володимир Порваткін допомагає з перекладом документів, перебуває під час розмови батьків з лікарями та виконує все, що потрібно. Каже, найбільшою проблемою є кошти.

Багато наших людей питають мене, чому я так жертвую собою. А хто, як не я? Хто допоможе цим діткам? Коли я заходжу в онкологічне відділення, бачу ці лиця, чорні, ніби обсмалені, та залиті парафіном, то три дні відходжу від цього. Але ми вже з ними поріднилися. На свято Миколая я передав подарунки кожній дитині. Ні в кого не просив, усе за свої кошти, – розповідає Володимир Порваткін.

Я потрібен людям тут

Володимир Порваткін розповідає, що невдовзі у Римі планують відкрити український храм.

На запитання, коли священник повернеться в Україну, відповідає:

А чи потрібен я Україні? Можливо. Але я більш потрібен тут. Тут, на Апеннінах, я допомагаю родині, друзям та тим, кому моя допомога стає в пригоді. Я радію від цього, – каже Володимир Порваткін.

І додає:

Якось я з друзями надіслав інвалідні візки солдатам у військовий госпіталь. Там було сім візочків. Один з них для дитини. Пройшов місяць і мені прийшов лист від батька, чия дитина отримала той візочок. Батько ревними сльозами дякував за цей візочок для сина, бо вони його шукали впродовж 7 років. Після таких листів я роблю висновок, що потрібен людям тут, в Італії. Бодай вживаний візок, але він став у пригоді моїм землякам.

Побажання ходорівчанам та усім землякам зі Львівщини

Дорогі мої, щиросердечно вітаю вас всіх та ваші родини з народженням Христа Спасителя.

Нехай милосердний Ісусик, який народиться не в багатих палатах, а в бідній стаєнці, наділить вас всіх здоров’ям та терпінням.

Нехай COVID-19 вже відійде не лише від вас, а й від нашої України. Нехай покине нашу планету.

Бажаю, щоб вже в першій декаді першого місяця настав довгоочікуваний мир в нашій знедоленій Україні.

Нехай наша влада почує свій народ і виконує свої обов’язки, як повинна!

Молюся за вас і буду молитися по всі дні життя свого. 

Христос народився! Славімо Його! Слава Україні!

Підписуйтесь на наш Telegram. Ми цінуємо ваш час, тому надсилатимемо лише ті матеріали, які справді варті вашої уваги.