Копаний м’яч. 10 цікавих фактів з історії футболу на Галичині
У Першій Львівській Медіатеці журналіст Денис Мандзюк презентував свою книгу «Копаний м’яч. Коротка iсторiя украïнського футболу в Галичинi 1909–1944». Автор розповів цікаві факти, які відомі не кожному шанувальнику галицького футболу. Tvoemisto.tv занотувало найцікавіше.
Фото: ВСЛ
Офіційною датою народження футболу на Галичині вважають 1894-й рік, коли відбувся матч між гімназіями Львова та Кракова, але оскільки ці гімназії були польськими, то автор вважає, що цей матч мав невеликий стосунок саме до українського футболу.
Футбол серед українців почав з’являтися на початку ХХ століття, але мало нагадував сучасний. Чітких правил не існувало, тому в кожному закутку грали по-своєму, що практично унеможливлювало проведення матчів між командами різних районів.
Чіткі правила гри привіз до Львова Іван Боберський, якого вважають «батьком» спорту на Галичині. Саме завдяки йому гра систематизувалася та набула певної форми.
Перший матч між українськими командами відбувся навесні 1909-го року. Суперниками стали команди Львівської академічної гімназії. Саме ця дата вважається початком українського футболу на галицьких теренах.
Спочатку футбол не був популярним, проте набрав розмаху завдяки пильній увазі преси та політичному підтексту. Справа в тім, що футбол був чудовою можливістю обіграти поляків і євреїв та довести, що саме українці є найвправнішими та найсильнішими. Футбольне поле перетворилося на поле боротьби, яке притягувало сотні шанувальників.
Несамовитість уболівальників не мала меж. Наприклад, якщо команда-господар програвала матч, то її вболівальники могли піти і «набити писки» переможцям і суддям (особливо цим славилися вболівальники львівської команди «Україна»). Оскільки жодних дисциплінарних стягнень за поведінку вболівальників не існувало, то багато людей приходило на стадіон не так заради футболу, як заради бійки.
Найбільше діставалося «на горіхи» суддям. Протоколи матчів рясніють фразами арбітрів на кшталт: «гравці лаяли мене, називали дурнем та такими словами, які я не можу вказати у протоколі»; «капітан команди пообіцяв натовкти мені писок після гри» тощо. Що ж до побиття судді після матчу, то це не було рідкістю. Одного разу арбітра довелося переодягати у військову форму та відправляти до Львова на наступний день після гри, але вболівальники все одно його впіймали та «віддячили» за роботу на полі.
Спонсорами футболу ставали звичайні люди. Команди, які грали у польському дивізіоні, могли після перемоги отримати вечерю в ресторані, та й поготів. Інколи допомога полягала у пошитті форми або футбольного взуття. Що цікаво: доволі часто допомагали футбольним командам ставали греко-католицькі (у пресі існує подяка футбольної команди Андреєві Шептицькому), які розуміли важливість розвитку спорту як якісно нових суспільно політичних відносин.
Гра у футбол називалася «копаний м’яч». Та це не єдина відмінність у термінології. Гравці були «грачами», чемпіонат – «мистецтвом», а команда – «дружиною».
Репортажі про тодішні матчі більше нагадували фейлетони. Вони рясніли шаржами та саркастичними замітками про невдалі дії гравців. Саме такі літературні витвори і привертали увагу вболівальників, які інколи чекали репортажу більше, ніж власне гри.
Довідка. 16-го лютого у Першій Львівській Медіатеці відбулася презентація першої книги про історію українського футболу «Копаний м’яч. Коротка iсторiя украïнського футболу в Галичинi 1909–1944». Зустріч пройшла за участі автора книги журналіста, фотографа, стендап-коміка Дениса Мандзюка та журналіста, знаного шанувальника галицьких звичаїв Богдана Волошина (пана Марциняка).
Як зазачив автор, «Копаний м’яч. Коротка iсторiя украïнського футболу в Галичинi 1909–1944» – це не лише документально зафіксована історія матчів, а й розповідь про популярних у міжвоєнні роки футболістів, а також тодішні футбольні інтриги. Придбати книгу можна у книгарнях міста, а також замовити у Видавництві Старого Лева. Вартість: від 150 гривень.
Підготував Ярослав СиваківськийФото: ВСЛ
