“Бахчисарай” Ельдара: “Кафе – це нагадування про батьківщину”

Міська влада мене не чіпає, і це комфортно. Весь контакт з нею – переоформлення ФОП, коли мені треба було перенести реєстрацію у Львів.

У меню немає алкоголю, але я йду на компроміси. Дозволяю приносити із собою. Для мене це не надто принципово, хоча в асортимент додавати алкоголь поки не планую.

Кафе – це нагадування про батьківщину. У мене бабця з Бахчисарая. Крім грошей вклав сюди багато енергії, тому це вже щось рідне. Приємно бачити і чути людей, які приходять до мене.

Був у нас відвідувач. Приходив кожного тижня. Така творча людина, вірші писав. Спершу було нормально. Але потім став себе по-хамськи вести. Остання крапля була, коли ми викликали поліцію. Він чи то прийняв наркотики, чи то був п’яний. Прийшов і почав кричати: «Я – європеєць, а ви їдьте у свою Азію!» Хоча щось подібне було тільки раз.

Ось ця книга, можна сказати, врятована у Севастополі. Я жив там неподалік третьої гімназії. Під час анексії до неї привезли вантажівку, і закинули всі книжки українською мовою. Відвезли, напевно, на звалище чи макулатуру. Перед тим директорка врятувала трохи книжок – роздавала їх кримським татарам. В тому числі й мені. Так ця книжка приїхала у Львів.