Бігла і пливла за каяками 25 км: дивовижну собаку забрали до Львова, в сім’ю (відео)
Неймовірна історія сталася на каяковому сплаві Дністром в групи з Українського католицького університету.
Про це сьогодні, 23 серпня, у Facebook написав завідувач кафедри політичних наук Українського католицького університету Юрій Підлісний, пише Dailylviv.com.
“До нашого табору, підчас першої ночівлі, прибрів пес. Так часто буває. Прибігають, принюхуються, чекають, може, щось смачного перепаде – та й біжать далі. Діти в нашій групі побавилися трохи з ним, з’ясували, що то вона, а оскільки не відгукувалася на жодну з потенційно можливих кличок, назвали її пані Лариса…
Вона переночувала при наметах і побігла за нашими каяками як тільки ми рушили далі.
Бігла вздовж по березі, часом перепливала на інший бік і бігла далі, а часом плила вздовж каяків вниз по руслу.
В якийсь момент мені здалося, що вона тяжко дихає пливучи, то витягнув на свій борт і доставив до берега. Але вона продовжила за нами бігти, плисти… Одним словом хотіла бути з нами.
Отак і добігла до нашої наступної зупинки і нічлігу. А це не багато не мало, а майже 25 км. + перепливи з одного берега на інший… І знову переночувала.
Ми мали різні думки, чого вона себе так поводила. Або має хоббі за мандруючими веслярами бігати, або ж, що виглядало правдоподібніше, хотіла, щоб її хтось приручив і взяв до себе (ну як за Маленьким Принцом Антуана де Сент-Екзюпері).
Наступного ранку частина каяків поплила далі, а більша частина попакувалася в машини і поїхали додому. Пес за каяками не побіг. Побігла пані Лариса за машинами, але годі ж догнати.
Один з учасників сплаву, добравшись до власної машини, повернувся надвечір на місце останнього нічлігу, щоб забрати її до себе. Така дивовижна тваринка заслуговувала, щоб її забрати.
Але її ніде не було. Один чоловік, який був поруч з тим місцем, сказав, що якийсь пес уже цілий день очікує на другому боці Дністра.Почувши, що її кличуть, пані Лариса кинулась у воду і перепливла і, радісно вмостившись у машину, поїхала до нового дому…”, – написав Юрій Підлісний.
