Читаємо разом: ТОП-5 книг від Парасковії Дворянин
Сайт 032.ua продовжує створювати добірку книжкових рекомендацій від відомих, авторитетних і непересічних людей Львова. Цього разу до нашого проекту під назвою “Я рекомендую ці 5 книг прочитати львів’янам” долучилась заступниця голови Львівської обласної ради, відома журналістка Парасковія Дворянин.
Як вона зазначає, понад усе любить класику, до новітніх авторів приглядається довго, зрідка читає за порадами чи з огляду на схвальні відгуки критиків. Книжки, що стають знаковими і улюбленими, її знаходять самі.
«Не так просто обрати лише п’ять книг, якщо тих, котрими зачитувалась і поверталась до них знову і знову, є значно більше. Аби поглянути на себе по-іншому, переосмислити те, що відбувається, насолодитися стилем та словом. Так у різний час сталося і з тими авторами, яких я б виокремила сьогодні» – розповідає Парасковія.
Сенека «Моральні листи до Луцилія»
Філософ Сенека жив в епоху страшної тиранії імператора Нерона, якого влада перетворила на деспота. Цей правитель переслідував тих, хто мав свою думку, конфісковував їхнє майно і тримав у страху всіх. Сенека жив і творив у цих умовах деспотії і страху, але писав про любов до людини і понад усе ставив людську гідність, адже навіть раб здатний на благородний вчинок, натомість вільна людина — стає залежною від своїх вад і шкідливих звичок. Зачитуюсь тими сторінками, де мудрий філософ пише як за умов моральної кризи споживацького суспільства опиратися знеособленню людини, як осягнути душевного спокою та щастя. Для мене як для журналіста за фахом, як для депутата ,обраного людьми – це дуже важливо. Особливо зараз, коли шукаємо сил опиратися засиллю деспотії та споживацьким настроям нинішньої влади. «Листи до Луцилія», як і щойно видані «Діалоги» Сенеки у перекладі Андрія Содомори – це книжки-підказки, кожне речення, кожна сторінка – це привід для роздумів. Ця книжка додасть духу, сили і впевненості – людям гідним… Деспоти, якщо читатимуть Сенеку, мають шанс стати на шлях доброчесності і любові до людини…
Рей Бредбері “451° за Фаренгейтом”
Ця книга, як на мене, мала б бути на столі кожної людини. Кожного українця. Допоки ще не вирубали всіх лісів, не винищили створеного Богом, і не змусили думати всіх однаково. Адже ми належимо до століття, в якому інтерес до грошей, вигоди, заробітків є незбагненно великий. Як боротися з споживацькою цивілізацією, в якій спалюють те, що можна протиставити тоталітарному суспільству? Кричати!!! Я погоджуюсь з літературними критиками, які назвали твір Рея Бредбері «книгою- криком». Це безперервний крик відчаю людини, яка прокинулась від суспільної сліпоти і жахнулась від того, що відбувається навколо… У творі безжально винищують книги, а будь-яка зацікавленість літературою жорстоко переслідується. Головний герой, нагадаю, сліпо виконує наказ «спалювати», а коли переосмислює своє життя, то стає інакодумцем, якого система переслідує. І хоча Рей Бредбері може бути сентиментальним і затишним, вражати теплотою, як у творі «Кульбабове вино» (теж люблю цей твір), «451 градус за Фаренгейтом» дуже жорстко ставить питання «яким бути?» . Це книга про цінності! Вона перевернула моє мислення, бо змушує шукати відповідей на запитання: «Що я люблю, що ненавиджу, чого боюся?»
О. Генрі Оповідання
Людське перемагає. Справжнє завжди проросте. Колись моя донька, яка змалечку дуже багато читає, порадила взяти до рук оповідання О. Генрі. Тепер перечитую їх часто, бо в них особливо багато тепла, любові і енергії. Вони короткі і дуже змістовні. «Останній листок» – вразило мене найбільше. Ця зворушлива новела навіть найжорстокішу людину не залишить байдужою. Історія сумна і життєдайна, про неймовірний талант та самопожертву. Оповідання про те, на що здатні “маленькі” люди з незначними статками, проте з великою душею. Смертельно хвора художниця споглядає за тим, як за вікном з плюща опадає листя. Дівчина певна, як тільки впаде останній листок – вона помре. Але автор вчить ніколи не впадати у відчай та вірити у диво, адже дива трапляються. Раджу прочитати ці оповідання, аби попри зайнятість та брак часу, ми не пропустили тих, хто найбільше потребує нашої опіки.
Василь Стефаник «Камінний хрест»
Новели Стефаника про біль. Про біль українців, що жили в нестерпних умовах, які поневірялися світами, котрі переживали жахи світової війни. Іван Франко ,захоплений геніальним новелістом Стефаником, казав, що з’явився, може чи не найбільший після Шевченка письменник, “яким уже нині можемо повеличатися перед світом”, що “його новели – як найкращі народні пісні…”. Так коротко, сильно і страшно, здається, ще ніхто не писав. Василь Стефаник творив так реалістично, мов би це були репортажі з місця події. Завжди замислююсь над тим, як би Стефаник написав про голодомор 33-ого, про “совєтські” репресії, про мордовські табори і закатованих в Сибіру, про наступні хвилі еміграції, про розстріляних на Майдані, про Донецький аеропорт… Раджу читати Василя Стефаника, аби розуміти, який той світ українського народу.
Ліна Костенко «Вибране»
«Поезія – це завжди неповторність». А особливо поезія Ліни Костенко. ЇЇ вірші та поеми співзвучні мені відтоді, як у студентські роки прочитала «Марусю Чурай», а потім – «Вибране». І важко це пояснити, а тим паче обрамити в слова. Ці вірші щодня зі мною, я їх знаю напам’ять, цитую, коли добре і коли зле, схлипую і тішуся рядками цієї неповторної поезії. Людська гідність, справжня інтелігентність, прямота і принциповість авторки додає сили і так дуже промовистій її поезії. Господь Бог подарував Україні такого поета. В цих інтелектуальних текстах гостре жадання краси досконалості, затишку, людяності, бажання пропекти байдужу свідомість, достукатися до розуму, пробудити людську гідність…Вірші Ліни Костенко як нерв, що нуртує у кожному з нас – і коли ми споглядаємо «осінній день», і коли бентежить «перше кохання, бо останнє уже було», і коли приходить «сон, що ледь торкнувся пам’яті вустами»… Впевнена, що кожен має цю книжку.
Марта Мартинюк
