Іларіон Свєнціцький: львів’янин, що рятував від забуття українські ікони й стародруки
(На фото: Андрей Шептицький)
Після успішного придбання будівлі, тут Шептицький та Свєнціцький розгорнули тут основну експозицію Національного музею у Львові. Було створено штат людей, на чолі яких працював Іларіон Свєнціцький. А за два роки, 13 грудня 1913 року у Палаці Дуніковських представили публіці першу експозицію українських мистецьких творів.
Національний музей у Львові та Свєнціцький
Урочисто відкритий для українського народу 1913-го року, Національний музей у Львові слугував для збереження народних пам’яток культури від найдавніших часів і донині. У наш час він вважається одним із найбільших художніх музеїв України, адже в його збірках є близько 180 тисяч експонатів, що презентують культурну спадщину нашої держави.
У період з 1905 до 1952 року музейними збірками, де налічувалось понад 75 тисяч експонатів, розпоряджався Іларіон Свєнціцький, який на той момент уже був відомим музеєзнавцем, дослідником книги, давньої церковної архітектури та інших культурних надбань.
Музей пережив дві світові війни. Від моменту свого існування, з 1905 року і до 1944 року він утримувався коштом Митрополита Андрея Шептицького, який передав до збірок музею майже 10 тисяч експонатів.
Читайте також: Плавальний спортзал і школа єдиноборств: 7 проектів Громадського бюджету, які хочуть реалізувати у Личаківському районі
З приходом до Львова комуністів, Іларіон Свєнціцький, як справжній поціновувач українських надбань, робив усе можливе для збереження музейних збірок. І йому це вдалося: за часи війни з колекції НМЛ майже нічого не зникло, хоч це давалося й непростою ціною.
Під час Першої свтіової війни Свєнціцького арештували як пропагандиста “мазепинських” ідей та разом із сім’єю депортували до Києва, де він пробув до 1918 року. Тоді ж вивезли в Росію і Митрополита Андрея Шептицького, який був головним меценатом установи.
У Києві Свєнціцький намагався продовжувати улюблену справу, у чому йому допомагав давній приятель, директор Київського міського музею Микола Біляшівський. Таким чином збірки музею могли поповнюватися творами з Центральної України, відбувалося формування нових збірок.
