Як у Львівській політехніці 4 роки відновлювали актову залу Захарієвича (Фото)
«Було 2 аргументи, якими ми переконали ректорат, що залу треба відновлювати. По-перше, ми сказали, що не треба фінансів: робитимемо усе своїми силами. Ставитимемо студентів, викладачів, і поступово, прясло за пряслом виконуватимемо роботи. Єдине, що нам потрібні були риштовання та інструменти», – розповідає доктор архітектури, професор, завідувач кафедри архітектури та реставрації Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка» Микола Бевз.
У 2015 році до розчищення стін актової зали, яку проєктував видатний архітектор Юліан Захарієвич, стали 6 працівників кафедри архітектури та реставрації: інженери, лаборанти і викладачі. Епізодично до роботи залучали студентів. Майстри одразу знали: реставрація не буде швидкою і легкою. Стіни зали були покриті 4-ма шарами емалі, олійних та акрилових фарб. За результатами аналізу цих шарів, який робили у США, дійшли до висновку: якщо залишити стіни з нашаруванням, найближчим часом вони потріскаються. Тоді університет втратить не тільки сучасне нафарбування, а й оригінальне оздоблення. Це і стало другим аргументом для керівників вишу про необхідність реставрації.
Фото до реставрації: kray.org
До відновлення працівники та студенти Політехніки пам’ятають залу червоно-коричневою, але оригінально у 1884 році стіни розписали в імітації мармурового обличкування:
«Ми думаємо, що концепція мармуризації стін – це ідея Захарієвича, а реалізатором був той, хто умів це зробити – художник та архітектор Іван Долинський. Ренесансний сценарій тут був реалізований шляхом малярської імітації дорогоцінних каменів. Тут є темний камінь, зелений мармур, жовтий мармур, колони мають біло-сірий мармур, а карнизи наділені бежево-білим характером. Ми свідомо залишали різницю між доповненнями і автентикою. Свідомо там немає однакового полиску, адже це правило реставрації: ви повинні показати, де новотвір, а де оригінал».
Карнизи викладачі кафедри реставрації не чіпали. Кажуть: там занадто важка технологія розчищення, тож чекатимуть ґрантів, щоб їх могли відновити вузькопрофільні майстри.
Керівник реставрації розповідає: коли очищали стіни, то рівень втрат живопису у деяких місцях сягав 20%. Та відлущувалися не тільки мальовані елементи, а й тиньк. Це особливо ускладнювало відновлення стін.
Фриз у верхній частині утворюють 11 декоративних мальованих панно за ескізами Яна Матейка під загальною назвою «Тріумф прогресу». Вони представляють цикл сцен головних моментів розвитку людської цивілізації:1) Створення людини;
2) Відповідальність людини за долю землі;
3) Боже надхнення;
4) Вади людства;
5) Примарний тріумф сатани;
6) Пресвята Богородиця втішає тих, хто приходить до неї;
7) Поезія, Музика, Історія;
8) Скульптура, Живопис та Архітектура;
9) Винахід залізниці та парової машини;
10) Винахід телеграфу;
11) Суецький канал.
Якщо дивитися на фотографію зали до реставрації, виникає запитання: чому картини без рамки? Думали про це і викладачі кафедри реставрації.
Фото: stezhkamu.com
Та усе стало зрозумілим, коли після тривалого розчищення з-під червоної фарби почали виднітися мальовані рами до картин Матейка:
«Це дало нам привід думати, що ці картини задумувалися як малярські полотна, які зробили у Кракові, а потім їх привезли до Львова і мали наклеїти на стіну. Це мала бути настінна імітація, а не на полотні. Але до кінця цього не реалізували. Ці картини робили уже в 90-х роках, і відбулося щось, що залишило картини натягнутими на підрамники. Але тепер, коли ми відновили рами, ці полотна органічно вписуються в інтер’єр. Раніше вони висіли трохи незрозуміло».
Наразі реставратори також порушили питання про порятунок картин Матейка: через те, що полотна залишилися на тимчасових підрамниках, вони перетираються. І це, каже Микола Бевз, ще один аргумент до того, що картини мали наклеїти на стіни.
У ході оновлення зали виявилося також, що була втрачена велика гасова лампа. Вона є на старих фотографіях, а та, яку можна побачити сьогодні – новий, репродукований світильник:
«Ця люстра мала унікальну технологію. Ми її розшифрували і виконали креслення. Так, Політехніка замовила відтворення цієї люстри, але уже під електрику».
Поки що першою залізобетонною конструкцією на Галичині вважають арку Максиміліана Тульє, яку звели для промислової виставки у Львові 1894 року. Проте позмагатися за це звання претендує тепер і актова зала Політехніки, адже коли до стелі кріпили відтворений світильник, то побачили, що над дерев’яною конструкцією – залізобетонна плита:
«На проєкті Захарієвича стеля – це дерев’яна конструкція. Але над нею накреслена ще якась смуга конструкції, яку ми не могли зрозуміти, адже на стриху підлоги немає. І коли ми вішали люстру, то побачили, що там є залізобетон. Але залізобетон у часи Захарієвича був би цікавим рішенням, адже у великих об’єктах його почали застосовувати у кінці 80-х – на початку 90-х років. А залу ввели в експлуатацію у 1877 році. Тому зараз ми маємо гіпотезу, що це перше залізобетонне перекриття в Австро-Угорщині. Якщо нам вдасться це довести, то це буде сенсацією світового рівня».
Від самого початку між колонами центральної стіни висів великий портрет Франца-Йосифа І роботи Францишека Крудовського. Раму, вирізьблену з горіха, для портрета проєктував Леонард Марконі.
Фото актової зали 1890-х років Galnet надав Микола Бевз
Втратили цей твір живопису у міжвоєнний період, і останніми роками на цьому місці висів Герб України. Сьогодні Миколу Бевза часто питають про те, чи повертатиме університет портрет фундатора:
«Я прихильник того, щоб його відтворити. Це фігура, яка розуміла освітній аспект діяльності держави, яка вирішила збудувати одну з найбільших політехнік Австрійської держави саме у Львові. Тому це було б хорошим кроком. Але його спершу треба знайти».
На жаль, втратилися також механізми закривання штор та регулювання повітряного обігріву.
