Казімєж Ґурскі нарешті удома
У біографії львівської «саренки», як звала малого Казя уся Богданівка, після 1944 року було 5-6 візитів до рідного міста, у якому він ріс, виховувався, вивчився і став футболістом. А ще Ґурскі, перебуваючи в інших частинах європейського континенту чи ген далеко за атлантичними водами, завжди був вірний, або, як колись казали, Semper Fidelis місту Львову, яке дало йому путівку у життя.
І ось 27 травня, після 96 річниці народження і опісля 11 літ, як спочив у Бозі Казімєж Ґурскі повернувся у своє місто. Після служби Божої у львівській Катедрі спортивні делегації Львова і Польщі відправились на вулицю Хотинську, 6 де він, за словами очевидців «гриз граніт науки», величаво відкрито пам’ятну дошку.
З польського боку, перетнувши Віслу і Сян, «прилетіло», на жаль, лише три його Орли – славетний Ян Домарскі, якому, до речі, м’яч, який влетів у ворота англійців 1973 року зрізався з його ноги, Зиґмунт Каліновскі та Єжи Краска. Не бракувало поважних гостей і з державних установ та Консуляту Річі Посполитої у Львові й Луцьку. Прибув директор Музею спорту з Варшави Томаш Яґодзіньскі. Знайшли час для шляхетного заходу, завжди зайняті, журналісти та багато інших людей.
Але даремною справою виявилось знайти когось із королівства ПЗПН, яким керує Зібі Бонєк. Принагідно, колишній ас клубу «Відзев» сидить у фотелі загрітому саме паном Казімєжом Ґурскім, який не тільки обіймав посаду президента, але й залишився почесним президентом цієї установи. Невже у Польському футбольному Союзі так відносяться до тих, хто творив і примножував славу тамтешнього футболу? Однак відповіді на це питання я не отримав.
Як сказав син пана Казімєжа – Дарек, – Прибули ті, хто знайшов час аби розділити нашу родинну радість.
З української сторони мер міста Львова вирішив за краще не показуватися перед гостями, адже вулиці імені Казімєжа Ґурського досі немає. Знайшли час футбольні люди – Ярослав Грисьо і Мирон Маркевич, науковець Оксана Вацеба та новопризначений спортивний очільник Нікулін Антон представляв Управління молоді та спорту. Усіх інших дана подія не торкнулася. Хоча варто було б на власні очі побачити та послухати, з якою теплотою і любов’ю говорилося про найуспішнішого тренера, чуйного батька, доброзичливого наставника і цікавого співрозмовника…
У бойовому складі, мається на увазі футбольній формі, прибули діти, які представляли клуб «Поґонь». Були харцери та інша молодь. Звучали національні славні Польщі та України. Квіти, цього дня повсюди супроводжували постать Ґурського.
Тепер на черзі стадіон «Сільмаш», якому необхідно надати ім’я Казімєжа Ґурського, поки спритні ділки не завезли на цей спортивний об’єкт свою будівельну техніку. У вирішенні цього питання потрібна добра воля зі сторони поляків і українців. Бо спільними зусиллями наші народи спроможні на великі справи. Варто згадати про Євро-2012…
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
