Личаківський цвинтар у Львові: історія та відомі поховання незвичайного музею, – ФОТО

Личаківське кладовище у Львові – це унікальне місце, де рядом поховані генії української літератури, культури та мистецтва, а також захисники нашої держави різних часів та поколінь.

Музей-заповідник «Личаківський цвинтар» – є своєрідної Меккою українського народу, яку за своє життя повинен хоч би раз відвідати кожен українець, який вважає себе нащадком великої історичної спадщини українського народу. Тут також поховані відомі представники польського, німецького, єврейського та багатьох інших народів.

Але не тільки своїми похованнями відомий Личаків — його чисельні каплички та надгробні скульптури ще дають нам взірець архітектури та мистецтва 19 та 20 сторіччя.

З 1975 року тут почали хоронити лише найвидатніших людей. У 1990 році ухвалою Львівської міської Ради територія Личаківського кладовища стала історико-культурним заповідником місцевого значення.

Справжнє «місто мертвих»

Головний вхід у меморіальний цвинтар знаходиться з вулиці Мечникова, №33, навпроти кінця вулиці Пекарської. До кладовища сьогодні з центру зручно доїхати на трамваї № 1, який зупиняється фактично у кількох десятках метрів навпроти головного входу.

Відкритий ще у 1786 році — сьогодні цвинтар один із найдавніших діючих кладовищ у Європі. Сама стара та збережена до цього часу могила на Личакові датуються 1787 роком.

За підрахунками істориків сьогодні на 40 гектарах кладовища знаходиться від 300 до 500 тисяч поховань.

Цікавий факт — стіни та доріжки кладовища збудовані з перероблених залишків кладовищних нагробків. В часи австрійського володарювання на цвинтарі діяв закон, за яким плити та камінь з могил, які не доглядались понад 25 років, поступали у перероблення.

На початку і фактично до першої половини 19 сторіччя на кладовище більшість могил належала заможним полякам, німцям та євреям. Але ситуація змінилася наприкінці 19-20 сторіччя, коли на цвинтарі почав формуватися своєрідний пантеон поховань видатних українців.

Алея української слави

На початку центральної алеї кладовища можна побачити могилу письменника, поета та духовного просвітителя Маркіяна Шашкевича (6 листопада 1811 – 7 червня 1843).

Шашкевич відомий як один із засновників «Руської трійці» та ініціатор видання альманаху «Русалка Дністрова». За своє коротке життя — Шашкевич помер від туберкульозу, коли йому було тільки 31 рік  — він зробив для формування української національної свідомості, пробудження патріотизму на Галичині роль співмірну зі вкладом Тараса Шевченка у наддніпрянській Україні.

Останки Шашкевича з ініціативи «Просвіти» та за масової участі населення Галичини було перенесено до Львова на Личаківський цвинтар тільки у 1893 році. За рік на могилі було відкрито пам’ятник роботи мюнхенського скульптора Рудольфа Тіле. На похованні встановлена скульптура плакальниці як символ Галичини, що тужить за передчасно померлим сином. Вонавиконана з чорного дерева і покрита тонким нашаруванням міді.

Поруч з похованням Шашкевича знаходиться могила іншого відомого громадського діяча, історика, журналіста Володимира Барвінського (25 лютого 1850 – 3 лютого 1883). Памʼятник робити Станіслава Левандовського було зроблено у 1893 році.

Це бронзова композиція –  жінка в українському вбранні (образ Матері «Просвіти») та хлопчик з лавровим вінком вічної слави, який він тримає над бронзовим медальйоном із портретним зображенням Барвінського.

Також на Личакові поховано одного із найвидатніших українських письменників – Івана Франка (27 серпня 1856 – 28 травня 1916).

Спочатку класика української літератури поховали на так званому «готелевому гробівці» родини Мотелевських-Мотильчинських. «Готелевими» звалися гробівці, які власники здавали в оренду для тимчасового поховання.

Тільки за п’ять років українська громада добилася дозволу і зібрала гроші, щоб перепоховати Франка в окремій могилі. А пам’ятник, де Франка показано в образі «каменяра», що «лупає цю скалу» зроблений скульптором Сергієм Литвиненко зʼявився ще пізніше – 28 травня 1933 року.

Один із найкрасивіших памʼятників можно побачити на місті поховання відомої примадонни оперної сцени на початку 20 сторіччя Соломії Крушельницькій(23 вересня 1872 – 16 листопада 1952).

Соломія Крушельницька – найкраща виконавиця ролі «Мадам Баттерфляй», яка своїм співом спасла відому оперу Пуччіні після грандіозного провалу на премʼєрі. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй». Вона була одружена з італійськім адвокатом і довгий час жила в Італії.

Перед початком Другої Світової Крушельницька повернулася з Італії до Львова, щоб провідати сестру і залишились тут назавжди. Вона померла вже у радянському Львові у 1952 році. На її могилі встановлено памʼятник у вигляді юного Орфея з арфою у руці роботи українського скульптора Теодозія Брижа. Як з посміхом розповідають гіди, сьогодні діти дуже швидко«впізнають» в Орфеї образ з відомого блокбастера «Аватар».

Недалеко від поховання Крушельницької на полі № 22 знаходиться могила ще одного музичного генія України — композитора Володимира Івасюка. Автор «Червоної рути», вбивство якого співробітники КДБ пробували замаскувати під самогубство, був похований 22 травня 1979 року. Десять тисяч львівʼян прийшли на похорон 30-річного Івасюка.

Тільки у 1990 на могилі постала бронзова композиція, де молодий композитор після виступу стоїть поряд із роялем. Це робота скульптора Микола Посікіра і архітектора Михайла Федика.

Ще одна важлива постать в історії української музики похована на Личакові — це композитор та засновник львівської диригентської школиМикола Колесса (6 грудня 1903 – 8 червня 2006).

Скульптурне погруддя – це копія роботи скульптора Сергія Литвиненка, який втілив львівський архітектор Микола Рибинчук. Цікавий факт – випускники львівської консерваторії, кожен рік, за традицію, викрадають диригентську паличку із рук Колесси — вважається, шо це принесе майбутнім диригентам та композиторам славу та вдачу.

Ще одне відоме поховання — це могила уродженця Маріуполя Віктора Чукаріна (9 листопада 1921 – 25 серпня 1984), який є засновником школи львівської гімнастики. Після випробувань у німецькому полоні – цей величний спортсмен став абсолютним чемпіоном світу та двох Олімпійських ігор у Гельсінкі та Мельбурні. Всього здобув 11 медалей, у тому числі 7 золотих.

На могилі Чукаріна встановлено бронзовий пам’ятник авторства відомого кераміста та скульптора Якова Чайки. У Львові існує вулиця, названа на честь великого гімнаста.

Ще одне цікаве поховання – надгробок вірмено-католицького архієпископа Кирила Стефановича. Коли Стефанович у 70 років став погано почуватись, він вирішив замовити собі памʼятник та отримав місце для майбутнього поховання.

Але так сталося, що архієпископ прожив ще 30 років, і весь час сам доглядав за своїм похованням. Згідно ще одній версії, Стефанович так вибагливо ставився до свого нагробка, що за тридцять років пережив кількох скульпторів, яки працювали над памʼятником.

На Личаковскому цвинтарі поховано ще низка видатних діячив української культури та історії, серед яких: історик Іван Крип’якевич, поет Грицько Чубай, письменниця Ірина Вільде, математик Стефан Банах, композитор Мирослав Скорик, художник Іван Труш та ще багато інших.

Два військових меморіали: польські «орлята» та герої українських визвольних змагань

У 1922–1939  з початку на прилеглій території, яка зараз вжє у складі Личаківського цвинтара, створили пантеон польських військових, учасників українсько-польської війни (1918—1919 рр.) та польсько-радянської війни (1920).

Ця часть поховань отримала назву Цвинтар орлят, бо багато учасників бойових дій носили польську відзнаку — орлів та були підлітками. Хоча саме «орлят», які брали участь у битві з українцями за Львів у листопаді 1918 року, тут було тільки третина від усіх захованих. Більшість поховань належала загиблим під час польсько-радянської війни, де Україна та Польща були союзниками.

 На Цвинтарі орлят поховані пілоти-добровольці зі США – їх літак під час аерошоу врізався у палац Потоцьких у Львові.  Ще тут є поховання військових радників з французької місії, котрі перебували в складі польських військ.

Також ж є дані, що на Цвинтарі орлят було поховано кілька десятків українских січових стрільців, яки загинули у Львові під час боїв з поляками. На вересень 1939 року на Цвинтарі орлят нараховувалось 2859 похованих.

 У радянські часи всі ці могили були знищені, а кладовище зруйновано бульдозерами та танками у 1971 році. На початку 90-х роки поляки почали відновлювати поховання. Не обійшлося біз міжнародних скандалів. Обурення української сторони викликав напис про «загиблих у боях за Польщу», а також зображення коронаційного меча «Щербець» — символу польської військової слави. Зазубрини на мечі, згідно з польською легендою, є слідами удару об Золоті ворота у Києві.

Після складних переговорів між президентами України та Польші було досягнуто домовленості, шо на Цвинтарі орлят не буди ні яких написів, які можно було б трактувати, як антіукраїнські.

Паралельно з реконструкцією польського меморіалу, поруч з ним, на 49 полі Личаківського цвинтаря збудували Меморіал воїнам УГА. Урочисте відкриття обидвох меморіалів відбулось 24 червня 2005 року.

На україньский  меморіал у каплицю перенесли прах президента ЗУНР Євгена Петрушевича. Також тепер тут ховають репресованих, політв’язнів, воїнів УПА і загиблих героїв у теперішній російсько-українській війні.

Зокрема, на Алеї Героїв похований Юрій Вербицький із Небесної сотні, а на Полі почесних поховань — генерал-майор Сергій Кульчицький, загиблий під Славянськом у 2014 році. Тут також поховано видатного оперного тенора Василя Сліпак, який загинув на Донбасі від кулі россійського снайпера.

На жаль, і сьогодні, фактично кожен місяць на Личаківському цвинтарі зʼявляються нові поховання загиблих героїв українсько-россійської війни.

Сьогодні Личаківський цвинтар — ці місцє,куди кожен день приходять сотні людей з різних куточків країни та зарубіжжя, щобвшанувати памʼятьвидатних діячів української культури та історії і загиблих героїв, які віддали своє життя за незалежність нашої країни.