Лідер мотодопомоги Львівщини: “Коли люди просто знімають ДТП на телефон – це жахливо”

Чи чули ви коли-небудь про швидку мотодопомогу? Більшість львів’ян майже нічого не знають про цю команду відважних хлопців та дівчат, які разом із медиками швидкої, поліцією та рятувальниками стоять на сторожі безпеки нашого міста. Ці байкери прагнуть чогось більшого, аніж розваги з адреналіном та називають свою спільноту справжньою сім’єю.

Журналісти “Діла” поспілкувалися із засновником ГО “Мотодопомога Львівщини” Денисом Єфімовим та розпитали, як воно бути лікарем-травматологом на байку та як працює його команда волонтерів.

Про початок

Все почалося ще у 2010-тих роках, коли мотоциклісти почали виїжджати один до одного на ДТП у межах Львова, коли дізнавались про аварії із чатів. А в 2019 році ми вирішили, що треба серйозно взятись за справу і зареєстрували громадську організацію. Регулярно проводимо навчання – домедична допомога, юридична підготовка, передача інформації між волонтерами та екстреними службами, а також психологічні групи.

Навчання проводжу я особисто і ще один член організації, оскільки я лікар-травматолог,  викладач Львівського національного медуніверситету та міжнародний інструктор  з BLS і CLS.

Зараз у нас в штаті 27 реагувальників. Лише близько 6 із них – медики. Але тих, хто готовий допомагати зараз більше 50 людей.

Коли у 2020 році ми підключились до централі 103, нам ставили багато питань: хто ми такі, навіщо нам це потрібно, кому підпорядковуємось. Але після 160 підтверджених випадків, на які прибували наші реагувальники, з’явилась довіра та вдячність зі сторони екстрених служб, а також впізнаваність серед водіїв. Ми пересуваємось у жилетах тільки тоді, коли справді їдемо на виклик.

Наша мета зробити місто безпечним для всіх

Ми постійно вчимося, піднімаємо якусь літературу, переписуємося з іноземцями, щоб дізнатись як у них це відбувається. Дивимося навчальні відео про те, як відбувається медичний супровід міжнародних спортивних змагань. У своїй роботі ми використовуємо високі світові стандарти надання медичної допомоги. Навчання проводимо в умовах близьких до реальних: не лише на манекенах, а й на людях, просто на вулиці з імітацією крові. Наша мета зробити місто безпечним для всіх.

Від централізованої диспетчерської 103 ми отримуємо через чат-бот повідомлення про усі ДТП з потерпілими в межах міста.

Є лише одне обмеження – за поганих погодних умов ми не виїжджаємо, бо це небезпечно для самих волонтерів. Маємо поганий досвід, коли наші реагувальники самі потрапляли в ДТП під час нічних виїздів. Тоді на одного потерпілого стає більше і “швидка” має додаткову роботу, що нікому не потрібно. Це підтверджує і світовий досвід.

Найяскравішим прикладом необхідності таких організацій в Україні є Півмарафон у Львові, який супроводжували  наші реагувальники. Також були державні екстрені служби та Мальтійська служба допомоги. Вони були одними з перших на місці події. Тоді хлопця врятувати не вдалось, але ми зробили все можливе і передали “швидкій”. Іншому чоловіку також стало зле під час забігу, але його вдалося реанімувати в перші хвилини.

Найбільше постраждалих через ДТП у четвер

За статистикою, станом на минулий рік середній час прибуття на місце у нас близько 6-8 хвилин. Але ми прагнемо до швидкості реагування у 3 хвилини – саме результати має аналогічна ізраїльська організація, що налічує декілька тисяч волонтерів.

Ми беремось за ті ДТП, де на шляху є затори і швидка допомога не може туди дістатись. Ми не заміняємо її, а перекриваємо ті декілька “золотих” хвилин, які потрібні для виживання потерпілого до приїзду екстрених служб.

Найбільше ДТП трапляється саме у позаробочий час, з 18 год ввечері і до ночі, також з 6 до 9 год ранку. А “найгарячіший” день завжди четвер.

Щотижнево трапляються якісь випадки: від летальних до кумедних. Вони у рівній кількості пов’язані і з автомобілістами, і з пішоходами, і з скутеристами, велосипедистами чи людях на самокатах. Не можемо сказати, що когось є більше. Бувають і кумедні випадки. Ми отримали повідомлення, що у потерпілого масивна кровотеча, майже зупинка серця і ми з поліцією і швидкою поїхали туди. Прилітаємо, а там сидить дівчина і каже, що тут котика машина збила. Всі їй звісно поспівчували, але у цей час якійсь людині справді могла знадобитись допомога.

Про гроші

Які більшість громадських організацій функціонуємо за принципом “допомагає хто чим може”. Хтось прийде принесе 20 бинтів, хтось гроші чи медичне обладнання. З політичними організаціями ми вирішили справ не мати. Зараз долучилась міська влада. Коли ми починали, то не мали майже нічого крім жилетів та мінімальної аптечки. Зараз вже можу впевнено сказати, що кожен із наших реагувальників укомплектований так, як це прийнято у світі. Ще один недешевий задум, який я хочу реалізувати – це обладнання усіх наших учасників екшн-камерами на мотоциклі. Це потрібно і з юридичної сторони, і з навчальною метою, і для безпеки самих реагувальників.

Про байдужість

Законом в Україні затверджено, що є перелік людей, які зобов’язані надавати домедичну допомогу або за професією, або за видом діяльності. В першу чергу це водії транспорту, які, отримуючи права, проходять відповідні навчання та мають аптечку. Звісно можна дискутувати про рівень підготовки водіїв, якість вмісту їх аптечки та вмотивованість допомагати, але учасники дорожнього руху зобов’язані допомагати одне одному. Коли люди просто починають знімати аварії на телефон – це жахливо. Викликали  швидку і стоять нарікають чому вона так довго їде, усі відразу стають експертами.

Головна порада для тих, хто хоче допомагати – йти вчитись. Навіть з мінімальним комплектом забезпечення: рукавички, бинт і “турнікет” – вже можна врятувати людину. Але для цього потрібні знання. Та інформація, якій вже 20-30 років, вже застаріла і неактуальна. Напхати у рану вати чи накласти джгут на 2 години – це не допомога. Сучасні алгоритми допомоги суттєво змінились, це всесвітній досвід. Часто він збудований на крові та сумній статистиці.

Якщо ви маєте стосунок до небезпечної роботи, до високоенергетичного транспорту, або просто працюєте в місцях скупчення людей – вам однозначно потрібно оволодіти навичками надання першої допомоги. Також потрібно мати якості організатора – комунікувати зі швидкою, поліцією, рятувальниками та іншими охочими допомогти.

Про вигорання

Із нашої команди ніхто не йшов через вигорання, як складно б не було. Зазвичай люди відсіюються на початку під час навчання, коли бачать, що не зможуть впоратись із нещасними випадками в реальних умовах. Часом емоційно тяжко навіть мені, хоч я медик і 17 років працюю в лікарні швидкої допомоги. Коли приїжджаєш і бачиш людину, яку вже не зможеш врятувати, яка загине однозначно, це важко. А тим з нас хто не медик, їм ще важче це пережити, тому вони займаються у психологічних групах і це обговорюють.