Львівські батяри в День міста нагадали про себе променадом на роверах
Променад «Батяри на роверах» нагадав львів’янам і гостям старовинного міста про галантних хуліганів кінця XIX – середини XX сторіччя, які завдяки веселим витівкам користувалися симпатіями мешканців.
Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.
«Щорічно у рамках Дня міста на початку травня у Львові проходить День батяра. Це оригінальне фольклорне свято дозволяє перенестись у старовинний Львів початку XX століття та познайомитись із галантними хуліганами – батярами», – зазначив організатор свята Андрій Сидор.
За його словами, особлива умова участі у батярському святі – одяг із бабусиних та дідусевих скринь, або ж стилізований під нього. Велосипеди для променаду теж повинні відповідати цим вимогам. Тому до виїзду його учасники готуються протягом усього року.
Четвертий велопроменад “Батяри на роверах” у Львові. Фото: Альона Николаєвич, Укрінформ
Слово “батяр” походить з угорської і означає гульвіса, випивака, хуліган і навіть кишеньковий злодій. Згодом представники цієї «касти» перестали красти і бешкетувати, натомість всіляко почали висміювати «стару кряку» – Австро-Угорську імперію.
«Львівський пролетаріат заселяв переважно передмістя – Замарстинів, Кульпарків, Байки. «На Клепарові аж гуло від типів, які з неабияким задоволенням псували побачення закоханим парам, лякали шанованого громадянина, насміхалися над поліцією, – згадував письменник Лев Кальтенбер.- Якщо ж не було інших розваг, співали про власника крамниці, якого не любили. Ці вечірні серенади завжди виконувалися до сліз лірично та неймовірно фальшиво, часто завершувалися бійкою. Це власне й був апогей життєвої програми батяра, який іще раз свідчив про його вправність, мужність і дітвацтво».
Проте серцем батярства був Личаків — східна околиця міста. Місцеві вважали себе чи не за окрему від львів’ян расу – вищу. Жителям середмістя ввечері ліпше було не потрапляти в тутешні краї. У ліпшому разі все обійшлося би підбитим оком і відібраним гаманцем. Найзухваліших личаківських шибайголів величали «королями». Першим відомим був муляр Куба Пельц. Середнього зросту, дрібної статури, спокійної вдачі. Та ледь хильнувши, ставав іншою людиною: кричав, як поранений лев, і трощив усе, що трапляло під руку. Найбільший подвиг учинив 1848-го. Тоді, після забави в корчмі «Бабський корінь», повкидав до криниці вниз головою дев’ятьох несимпатичних йому жовнірів.
Утім, як констатували хроніки, львівський батяр не конче мусив бути з міських низів. Батяри народжувалися іноді й у шляхетських дворах. Не один із них пізніше засідав у віденському парламенті чи ходив у професорських шатах, бренькаючи ректорським ланцюжком замість кайданів
Сучасна щорічна святкова програма, як правило, включає роботу «Батярської канцелярії» та «Батярського бетонного заводу», а також вуличні забави, батярські танці, ярмарок батярських лігумін (смаколиків), театральні дійства та концерт.
На святі можна познайомитись із справжніми львівськими батярами, які зберегли відданість веселому жарту, добродушному розіграшу, неповторній говірці.
