Мама мене як доньку вже сприймає, – трансгендерна дівчина Мішель про цькування, груди, перехід та гормони
Гормони
Досі гормони колю. І мені набагато легше стало, як я почала це робити. І з того часу мені абсолютно байдуже на будь-чию думку з цього приводу. В сім’ї також ставлення змінилося після цього. Спершу, коли мама бачила ті гормони, то вона мені погрожувала, що гормони викине, мене кудись відвезе, зі мною шось зробить, нашаманить, коротше, дурне було всяке. В моєї подруги Юлі зараз те саме відбувається, на жаль, – вона також трансгендерна дівчина.
Але в мене, слава Богу, тата не було вже, він перестав мене напрягати цим. А вітчим. Вітчим – ну що вітчим, ну він казав мамі а шо, ти не понімала, шо відбувається, коли він в платтях ходив та губи красив? Тоді треба було щось робити, бо пізно вже. Винили себе, що вони якось це все в мені “не зупинили”. Палили мені шмотки, викидали. Жах.
Мама моя трохи повна, насправді, а я що, я – худенька. То я з її речей собі одяг шила. Могла взяти одні її спальні штани і зробити собі два плаття. Або ще щось пошити, топ, наприклад. Моя мама, звісно, була в шоці. Баба продовжувала своє о, дівка, дівка, яка дівка, точно мала бути дівка. До статевого дозрівання – то тіло моє було, як тіло, як і у всіх, хоча я ховала те, що треба було ховати.
Мама завше була в шоці з того всього, відібрала знов одяг, палила його, тоді я мамі і погрожувала, що наступного разу візьму її атласну тканину – ну а шо, вона й так весь час без діла лежить. Каблуки собі на секонді купувала. Подруг своїх вчила, спершу, правда, всі коліна собі пооббивала, але то таке – навчилася.
Перехід
Спершу я ще про андрогінів читала, думала, о, ага, підходить, можна ж, як дівчинка виглядати, буду десь посередині. Потім я як помітила, що в мене почали вусики якісь рости, мене аж трясти почало від страху. Я тому одразу почала пити ті препарати. Бо спершу то я якось так вагалася, думала, та не буде в мене ніц рости, в мене ж така спадковість, але потім, коли все почало рости, то одразу побігла в аптеку, моментально.
Мені ще подружка розповідала, що будеш чекати, то через рік вже заростеш, і будеш вже не на препарати збирати, а на лазерну епіляцію, хоча ні, навіть не на лазерну, бо лазерна назавжди не прибирає, а на електроліз. Хоча б на чомусь зекономлю, подумала я, і купила препарати. А повноцінний перехід робитиму, коли назбираю на нього, це єдине, на чому розходиться.
Мені легше стало, аналізи в мене в порядку, документи я також змінила. Назбирала й поїхала в Київ, в паспорті стать стоїть тепер – жіноча, все нормально. Можу дати сфоткати. Мені вже стільки за життя погрожували, але наживо далі слів – діло не заходило. А що мені, я ж можу одразу між ніг вдарити – і втекти. Мені взагалі не страшно більше.
