Мультитач-панелі замість безпеки і елементарних потреб, – чому Батьківську Раду Львівщини не тішать дорожезні прилади від мерії
На дороговартісні мультимедійні дошки для навчальних закладів Львівська міськрада виділила 11 мільйонів гривень в той час, як батьки просять хоч трохи грошей на більш нагальні потреби школярів.
Так, сьогодні на сесії Львівської міськради проголосовано питання «Про внесення змін до переліку об’єктів, видатки на які у 2017 році будуть проводитись за рахунок коштів бюджету розвитку міського бюджету», яким передбачається виділення 11,6 млн. грн. на придбання мультитач-панелей для загальноосвітніх навчальних закладів.
Торік для шкіл придбали 22 такі мультимедійні дошки із вбудованими комп’ютерами на суму майже 3 млн. грн. Таке переоснащення шкільних кабінетів, без сумніву, хороша ідея, втім разом з тим від влади важко добитись забезпечення безпеки школярів – облаштування огорожі, охорони та пожежної безпеки.
Так, голова Батьківської Ради Львівщини Олена Пономарева у коментарі Форпосту висловила думку, що кошти, які виділені на згадані панелі, кожна школа могла б використати на більш нагальні потреби, які сьогодні існують у навчальних закладах.
«У нас є набагато нагальніші проблеми – це огорожа, охорона за батьківські кошти, яка порушує всі закони, безпека дітей, вогнегасники, відновлення пожежної сигналізації, а інтерактивна дошка… Яку користь вона принесе всім дітям у школі, якщо вона висітиме в одному кабінеті, якою, можливо, і користуватимуться виключно на «відкритих уроках чи на перевірках»? Краще за ці гроші купити корисніші речі – навіть ті ж мультимедійні проектори для шкіл. Якщо є по 135 тисяч гривень на школу (орієнтовна ціна однієї такої панелі), то може нехай кожна школа сама обере, що їй потрібно закупити на ту суму. Це моя думка», – поділилась голова Батьківської Ради Львівщини.
Відтак залишається відкритим питання: «То чи потрібні львівським школам дороговартісні інтерактивні дошки, якщо у школах немає нормальної охорони, кнопок тривоги, вогнегасників, чистеньких туалетів, про які вже стільки просили батьки…»
