Нетуристичний Львів: Святий сад, «пороховий» костел та найскладніший трамвай
Перша частина довгої прогулянки Tvoemisto.tv розпочинається з палациків та вілл вулиці Лисенка, минає лікарню-санаторій та будинок, де народився Роман Шухевич та завершується біля костелу, що раніше слугував військовим пороховим складом.
Нова мандрівка нетуристичним Львовом познайомить із багатим на вишукані закутки маршрутом від Порохової вежі до колишньої міської різні. Оскільки шлях цей досить довгий, то нині познайомимось лише з його частиною: від початку вулиці Лисенка та костелу Кармелітів Босих до Піскової гори, яку часто називають Лисою.
Шлях розпочинається від початку вулиці Лисенка, а точніше, від палацика під номером 2 на розі з вулицею Винниченка. Колись це була школа кінної їзди Юзефа Круппа, будинок для якої збудували у стилі класицизму у 1801 році. На початку ХІХ століття будівлю перебудували за проектом Анджея Ґоломба, а на згадку про кінну школу залишили скульптуру кінської голови над значно зменшеним входом до будинку.
Тут не можна не згадати про одну з окрас Львова – величну споруду барокового костелу Кармелітів Босих, що збудували у 1634-1647 роках за проектом Яна Покоровича. Храм, що нині є церквою святого Архистратига Михаїла, має дві вежі, які будувалися в різні часи – північну (ліву) вежу будували у 1830-х роках за проектом Алоїза Вондрашки, а праву вежу – у 1906 році за проектом Владислава Галицького. Пропоную подивитися на цей костел під незвичним ракурсом із північною вежею в центрі уваги.
В інтер’єрі храму збереглися розписи італійського художника Джузеппе Карло Педретті та його учня Бенедикта Мазуркевича.
Після Другої світової війни храм не функціонував, а у покинутих спорудах монастиря спочатку жили безпритульні, а потім влаштовали склад. У 60-80-х роках ХХ століття у затишному саду монастиря кармелітів почали збиратися львівські хіпі та творча молодь. Це спілкування переросло в «Республіку Святого Саду», яка стала помітним явищем у неофіційному культурному житті не лише Львова, а й цілого Радянського Союзу. Найбільше про «Республіку Святого Саду» можна дізнатися зі спогадів її першого президента – колись лідера легендарної рок-групи «Супер Вуйки», а нині письменника та відомого львовознавця Ілька Лемка, який присвятив їй книгу «Сни у Святому Саду». Зараз Святий сад виглядає так.
Повертаємось на вулицю Лисенка та йдемо догори повз розташовані з парного боку вулиці вишукані кам’яниці з «колонами» обабіч вікон, що прикрашені левами. Це чиншові кам’яниці, збудовані у 1890-х роках за проектами Мавріція Зільберштайна та Анджея Ґоломба.
Якщо уважно придивитися до цих будинків, можна побачити ось такі артефакти: це тримачі розтяжок контактної мережі на згадку про те, що тут колись ходив трамвай. Це був одноколійний маршрут №12, який доходив аж до головної алеї парку Високий Замок та був найскладнішою трамвайною лінією Львова, яка була закрита у 1970 році через неможливість експлуатації на ній нових важких вагонів.
З другого боку вулиці привертає увагу неоренесансний будинок №7, споруджений наприкінці ХІХ століття за проектом архітекторів Мавриція Зільберштайна та Альфреда Каменнобродського.
Минаємо багато оздоблену кам’яницю №10 авторства Мавриція Зільберштайна та Анджея Ґоломба, яка є одним з небагатьох «плоских» будинків у Львові.
Йдемо далі вулицею Лисенка та з лівого боку за огорожею в тіні дерев бачимо палац Дідушицьких. Його збудували як віллу в 1849 році, а у 1856 році будинок викупив Володимир Дідушицький. До початку ХХ століття палац зазнав кілька ґрунтовних перебудов, у яких брали участь Вінцент Равський-старший, Йозеф Енгель та Владислав Галицький. У палаці колись був музей, де експонувалася фамільна колекція творів. З радянських часів і донині це військовий об’єкт, тому можемо милуватися ним тільки здалеку.
А от у бічній стіні наступного будинку на цій вулиці є незвична арка над вікном першого поверху. Це – портал зруйнованого австрійськими військами під час обстрілу бунтівного Львова у 1848 році монастиря францисканців, який знаходився на сучасній вулиці Театральній.
Йдемо далі до пам’ятної з минулої прогулянки кам’яниці з півнем на флюгері, що символізує Куркове товариство…
…і повертаємо до брами, де в глибині двору розташований будинок із вежею. Це, власне, і є будиночок Куркового, або Стрілецького товариства, що був збудований ще у 1871 році за проектом Йозефа Енгеля.
Цей будинок теж має велику і багату історію. У 1868 році тут відбулися установчі збори товариства «Просвіта», а у 1869 році – перший шевченківський концерт. Будинок також встиг побути і першим місцем навчання студентів Художньо-промислової школи, і тиром, і навіть садибою ансамблю пісні і танцю Прикарпатського військового округу СРСР. Нині це музей національно-визвольних змагань, відділ Львівського історичного музею.
Йдемо вперед і бачимо напівзруйновані вхідні портали до пивниць під горою…
… а за ними піднімаємось на Змієву гору стежкою через парк «Стара стрільниця», який колись, до викупу Курковим товариством у 1783 році, був садом Чечевичів, а у ХІХ столітті мало не став ботанічним садом.
На вершині гори йдемо спочатку направо – до обласної дитячої лікарні «Охматдит».
Будинок лікарні постав тут у 1927-1931 роках як санаторій з ініціативи та на кошти Каси хворих. Автором проекту будівлі є Альфред Каменнобродський, а споруджувала його фірма Генрика Заремби. Будівля лікарні є найвищою з усіх будинків на схилі гори, хоч і ховається поміж дерев.
У вестибюлі лікарні можна побачити пам’ятну польськомовну таблицю давніх часів та майже аналогічну табличку українською.
Повертаємось назад до місця, звідки піднімалися на гору, та потрапляємо на затишну вуличку Барвінських, названу так на честь своїх мешканців – родини видатних культурних діячів Галичини ХІХ-ХХ століть. Свого часу вулиця називалася Собєщизни на честь того, що тут були маєтки Собєських.
Власне вілла родини Барвінських носить номер 5. Це вілла в стилі історизму, споруджена за проектом Броніслава Бауера у 1897 році.
Оригінальною є і розташована поруч двоповерхова вілла під номером 9, збудована теж у стилі історизму.
Навпроти бачимо ще один приклад історизму – невеличку і трохи занедбану віллу зі шпилем.
Сусідній будинок в аналогічному стилі вже більш доглянутий та зберіг автентичні дерев’яні елементи.
Далі привертає увагу сецесійний будинок №10, збудований у 1905 році за проектом Альфреда Захаревича для скарбового радника Францішека Йоссе. У будинку жив художник Зіновій Флінта. Милують око вишукані і доглянуті багатоквартирні будинки в стилі раціональної сецесії з елементами модерну та неоренесансу, зведені у 1912 році архітектурним бюро Войцеха Дембінського.
Перш ніж вийти донизу на вулицю Олекси Довбуша, повернемо наліво на вулицю Максима Кривоноса.
Метою повороту є вуличка Княжа, що нині є основним туристичним шляхом до Високого Замку. Наприкінці XVIII століття це була просто дорога, яка вела до порохового складу на території сучасного телецентру. Довгий час вона ще називалася вулицею Курганною.
Будинки парного боку вулиці відзначаються оригінальним мереживом з червоної та нетинькованої цегли, а справжньою її родзинкою є вишукана кам’яниця №16, збудована у 1930 році за проектом Тадея Врубеля в стилі арт деко для подружжя Галлетів та оздоблена скульптурними фігурками путті та барельєфною вставкою, що зображає жінку й оленя.
Повертаємось на вулицю Довбуша та по дорозі бачимо унікальний артефакт радянських часів – бронзовий барельєф «Пиво» з левом, раком та шістьма гальбами. Пивного бару, що він рекламував, давно немає, а ось пам’ять про нього залишилась.
Знайомство з вулицею Довбуша розпочнемо з будинку №2, знаменитого тим, що тут народився головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич.
Ще одна окраса цієї короткої вулички заховалася в тіні дерев.
Ця вишукана кам’яниця з нетинькованої цегли особливо гарно виглядає з вулиці Барвінських, але цей ракурс доступний лише восени та взимку.
Вулиця Довбуша колись називалася вулицею Святого Войцеха, була відома ще у XVII столітті та вела до однойменного костелу, який існує і зараз.
Перший костел на цьому місці збудували у 1606 році. Він був дерев’яним та стояв біля цвинтаря, на якому ховали померлих від чуми. Мурований костел постав тут у 1672 році та діяв до 1784 року, коли австрійська влада закрила його та перетворила на пороховий склад. У 1906 році костел повернули віруючим, але за радянських часів він знову став військовим складом. З 1994 року храм передали Українській греко-католицькій церкві, і тепер тут церква Святого Йосафата та Всіх українських мучеників. Саме тут і завершується перша частина нинішнього маршруту.
Віктор Гальчинський
фото автора
Історичне середмістя, що збереглося з XVI століття, велична Львівська Опера, вишукані церкви та собори давно стали туристичними візитівками Львова. Та перлинами Львова є і багато фантастично гарних вілл, старовинних будинків та природних пам’яток, які збереглися як поруч з популярними туристичними місцями, так і у віддалених куточках міста. Наш проект ставить за мету показати маловідомі цікаві місця старовинного Львова, зібрати інформацію про них в одному місці за допомогою сучасних технологій та привернути увагу до проблеми збереження ще багатої архітектурної спадщини міста та належної її охорони.
Проект створено за підтримки компанії «Ваш Дім» та житлового комплексу Villa Magnolia Spring – унікального житлового комплексу, головною особливістю якого є концепція сучасної європейської архітектури через вдосконалення давніх традицій будівництва у Львові польського та австрійського періоду.
Долучайтеся до нашого Telegram-каналу та спільноти у Facebook.
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
