Прокидаюсь і не розумію, чи я живий: один з героїв поділився, як пережив повернення в цивільне життя

Він втратив зв’язок з усіма рідними і друзями на початку війни.

Роман Гребенюк був таксистом, а став офіцером, вижив після сорока днів у Донецькому аеропорту, але ледве пережив повернення в цивільне життя. Його зреклися батьки, але він не зрадив Україну. Чоловік із Луганщини, який, зізнається, почав насправді жити, коли розпочалася війна, йдеться в ТСН.19.30.

Його зустрічають на уроці мужності в одній зі львівських шкіл – такі ж проходять в тисячах шкіл по всій Україні. Роман Гребенюк, хлопець з Лисичанська, який був таксистом, а став – героєм, розповідає дітям про війну і про те, як багато через неї можна втратити. “На початку війни я втратив всіх своїх родичів, друзів, всі прийняли ту сторону», – каже чоловік.

Чотири роки тому в цей самий час Роман стояв на розбитій 9-поверхівці на околиці Авдіївки і вдивлявся в Донецький аеропорт. Всередині терміналу він побував тричі, а в суммі – рівно сорок діб.

Разом з побратимами виколупував кулі до кулемета із льоду, постійно мерз і навіть не розраховував повернутися живим.  На розбитій військовій машині він втримався лише за рахунок прив’язаного тіла загиблого побратима. «Коли ми влетіли в яму, то вийшло, що він мене тримав, а не я його», – пригадує чоловік.

Не всі його історії можна розповідати дітям, але вони дарують йому квіти і співають разом гімн.

Донбас зробив Роману ще один подарунок – луганчанин закохався у добаську дівчину Ірину. Він військовий, вона – поліцейська. Поки вища за званням і має зброю, але командує в родині Рома.

З Іриною вони побралися торік, у гарнізонному храмі і вже об’їхали чи не всю Європу. Коли кохана його не чує, Рома зізнається – через нього їй багато довелося пережити. В своїх страшних сновидіннях він вмирав щоночі. «Закінчується саме моєю смертю, я прокидаюсь і не розумію, чи я живий», – каже чоловік.

Про найважче колишній сержант ризикнув розповісти зі сцени. Рому відібрали для ветеранської постановки “Голоси”. Десять днів на Верховині ветеранів готували для сцени. На сцені вони босі, в камуфляжах, можуть повзати, кричати і говорити про те, що болить. Колишньому сержанту-розвіднику нарешті стало легше. «Коли я приїхав з Верховини. То в мене навіть дружина плакала. Вона казала, що ти як метелик, ти все, що було чорне, там і залишилось. В нас було коло однодумці, в нас не було розмов, а ти там був?», – пригадує Роман.

Наразі позивний Грішник – студент академії сухопутних військ. Він вчиться на інженера, бо бачив, як багато людей гине від неправильно побудованих споруд та від хаотично встановлених мін. Він дуже хоче знову вийти на сцену театру. Бо завдяки війні та коханню має, що сказати глядачам. «Щастя це бути живим і когось робити щасливим», – переконаний Роман

Кореспондент Наталя Нагорна