Синій князь
26
Люблю я ходити на роботу. Работать не люблю, а от ходити — то будь ласка. Бо чи то маршрут мій пролягає через дебрі незвіданого, чи то добрий боженька вбудував в мою базову комплектацію якусь хитровидуману хрєнь — але ситуації із розряду “шо то, курва, робиться” частіше за мене стаються, певно, лише із лисим, як яєчко, дядечком, що передачу про екстрасенсів веде.
Неподалік від місця, де я за копійки гроблю свою юність, є книгарня. Маленька така, непримітна, одна з тих, де сидить сумна тітка, прибита каменем вселенської печалі зі слідами латентного алкоголізму і явного подружнього насильства на фейсу та продає дітям сухий клей, розмальовки і безопасні пластмасові ножиці. Банальна книгарня, банальний урбаністичний пейзаж, якби не одне “але”. На бічній стіні сього оплоту масової культури є малюночок. Саме малюночок, бо якби я назвала отево “графіті”, мене б пиздили невміру засмаглі гості із далеких земель усім Гарлемом, довго і боляче.
Виконаний сей шедевр в кращих традиціях того, що діти до п’яти років називають “каляка-маляка”, а Джексон Поллок “авангардне містєцтво”. Зверху підписаний просто і непретензійно: “КНЯЗЬ”.
Стояв день господень неділька: божа благодать, послана нам у той день, розморозила багнюку і частково, в стилі некроманта-самоучки, воскресила пташок на голих деревах. Я, за традицією, йду на роботу, транслюючи в простір ауру тютюнопаління та ненависті до оточуючих, не гірше як піп в церкві, а під поллаківською калякою валяється “князь” без опрідільонного місця житільства.
Зауваживиши мене, аристократ підняв догори мутні очі, простяг кістляву длань і прошарудів:— Судариня, я ізвіняюсь, у вас сігі ні будєт?
“Судариня” в моїй особі злегка хуйнула, але відмовити Його Світлості не посміла. Вже за секунду гордий “батько російської демократії” — “ізгнаннай но нє сломлєннай” затягувався чесно нашкаляною цигаркою, прихльобуючи з долоні воду, зачерпнуту з калюжі…
… ото не вір потім в плюрально-циклічний метапатерн історичного розвитку: йшов 17-тий рік, революція пожирала своїх дітей, а князі в пролетаріїв, яким Карл Маркс заповів в неділю на роботу ходити, шкаляли цигарки…
