Третій «хіппівський» альманах опублікували у Львові

Хіппі у Львові. Альманах. Випуск 3. – Львів: Апріорі, 2015. – 544 с.

Выродились хиппи

Или может нет?

Кто мне без раздумья

Может дать ответ?

Звездный (Валерій Султанов)

Львів завжди був, та й залишається, справжнім культурним осередком Західної України. Навіть у ті часи, коли культура зводилася до зрівнялівки, пам’ятників вождям, співання соціалістичних пісень про трудові перемоги, партію та світле майбутнє, а найпоширенішим кольором був червоний, молодь цього міста не могла не помічати світові тенденції.

І ось коли з Заходу до радянського простору потрапили пацифістські хіппівські ідеї та динамічна і провокативна рок-музика – молоді люди, які завжди легко пристосовуються до змін, з задоволенням приймають нові ідеї та віяння, не могли не відреагувати на це явище. Тоді вони почали гуртуватися в групи, що мали спільні інтереси – західну рок-музику, філософія хіппі, бажання втекти від сірості та одноманітності совкової буденності. Серед однолітків та знайомих ця молодь вважалися диваками, адже вони не тільки носили довге волосся, слухали та грали незвичну музику, але й насмілювалися протиставляти власне бачення панівній ідеології та не боялися переслідування спецслужб. Були такі й у Львові. Вони часто гуртувалися в закинутому саду (сьогодні відомому як Святий Сад), пили каву в легендарній кав’ярні «Вірменка» та були готові спілкуватися з усіма, хто сприймає та поділяє їхні погляди.

Ті часи минулися, але щоб не забулися і зафіксувалися в пам’яті наших сучасників створено альманах «Хіппі у Львові» третій випуск якого нещодавно був опублікований видавництвом «Апріорі». До редакційної колегії видання увійшли Іван Банах, Алік Олісевич та Ілько Лемко. Цей випуск присвячено героям Майдану та бійцям АТО.

Чергове видання вже традиційно зібрало під обкладинкою різножанрове письмо. Тут опубліковані прозові та поетичні тексти членів львівської тусовки хіппі, їх друзів та однодумців. Ці різні за обсягом спогади, інтерв’ю, оповідання, есеї, поезії дозволяють сучасному читачеві познайомитись з українськими неформалами радянської доби як культурним явищем, зрозуміти їх погляди, проникнути в їх мрії та бажання. Зважаючи на те, що хіппі завжди були дружніми, не дивно, що й географія видання розмаїта – представлені тексти не тільки львівських чи київських, але й російських та західних (литовських, польських, чеських) авторів.

Альманах «Хіппі у Львові» складається з коротких передмов авторства Віктора Неборака, Галини Вдовиченко, Ярослава Грицака та Василя Радковця-старшого, а також семи доволі великих розділів наповнених десятками творів різних авторів, що мають відношення до культури хіппі. Наприкінці видання розміщена коротка довідкова інформація про них.

Мусимо визнати – автори, тексти яких різняться форматом, розмірами, жанрами та написані в різний час, гармонічно доповнюють один одного. Перед читачем розкривається оптимістичний, життєрадісний та відвертий світ хіпуватої молоді кінця ХХ ст. Їхні розповіді, веселі та сумні, підіймають завісу над тим, що ж значило бути іншим в тоталітарні часи, при цьому зберігаючи оптимізм і бажання творити. Саме так, адже ідеї цього покоління втілювалися не тільки в тексти, але й в живопис, музику та, зрештою, стиль життя.  

Проза та поезія, що ввійшла до альманаху не претендує на літературні премії чи надзвичайну художню цінність. Ці, часом прості та невибагливі, тексти є спробою фіксації певних подій чи думок, роздумами, спогадами, фантазіями.  Важливо, що вони містять не тільки рефлексії про минулі роки чи спробу поглянути на минуле через призму сьогодення, але й згадки про сучасні події.

Частина текстів, що ввійшли до альманаху написані українською мовою, інші – російською. Є й двомовні (для прикладу, оповідання «Київський Beat» Олександра Андрієвсього), а також переклади (наприклад, стаття «Довговолоса хроніка» Романа Лаубе перекладена на українську з польської мови, а поезії Рімаса Бурокаса – з литовської на російську).

Окремо слід кілька слів сказати й про художнє оформлення альманаху. Видання оправлене в тонку яскраву палітурку, а текст надруковано на білосніжному папері.  Він супроводжується чорно-білими малюнками й глянцевими вкладками з архівними фотографіями, які яскраво ілюструють життя хіпарів та їх друзів.

Загалом, черговий випуск альманаху «Хіппі у Львові» мав би бути цікавим не тільки хіппі чи іншим неформалам. Видання, безперечно, має культурологічне та, в певному сенсі, історичне значення і зацікавить як дослідника, так і звичайного читача, якого привабить ця тема.

Микола Петращук