У львівських школах бракує наук людяності

Мій Павло (той, що з особливими потребами) дуже любить ходити в маркети і купувати Кока-Колу. От я сьогодні після праці вирішила бути доброю мамою: поїхали ми з ним візком в «Наш» супермаркет, що на Сихові.

фото надала Наталя Сіреджук

Заходимо в магазин і зустрічаємось з гуртом тінейджерів: приблизно 10 хлопців та дівчат! Вони починають голосно і дико реготати, дивлячись у нашу сторону. Ми купили те, що планували, радості Павла не було меж. Вийшли з магазину, і я вирішила все-таки якось цю ситуацію «розрулити» ‒ попросила цих молодих людей допомогти звести возик по пандусу. Вони з диким реготом повтікали у різні боки.

Пишу про це тому, щоб знову і знову казати: не ті науки вчать в школі, бракує наук людяності. Повинно бути обов’язкове волонтерство у старшокласників, треба багато розповідати, що таке служіння і хто такий ближній… не залежно від його фізичного стану.

Але роль батьків також досить велика. Адже ця поведінка, яку вони продемонстрували до дитини з інвалідністю, буде такою ж і щодо людей похилого віку, до будь-якого ближнього, до своїх батьків врешті-решт. І не найважливіше, чи буде нова куртка і нові капці на Великдень у наших дітей, а те, чи вони мають якісь цінності і розуміють, що таке повага і любов до ближнього.

Дорогі батьки та виховники, приводьте усіх прекрасних дітей (бо насправді вони такі) волонтерити у НРЦ “Джерело”, ми приймаємо багато візитів і далі будемо приймати.

Або у інші організації: Лярш-Ковчег чи Емаус. Центр духовної підтримки осіб з особливими потребами чи ще інші. Виховуйте їх людяними, розповідайте свій досвід. 

Оригінал допису

Наталія Сіреджук,мама трьох синів,керівниця відділу комунікацій у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело»