Злочини НКВД у Львові не вдалося присипати землею
Рано чи пізно будь-який злочин вилазить на поверхню. Цього разу це трапилося у Львові: жахи про те, що у дворі колишньої катівні КҐБ та гестапо у Львові «Тюрма на Лонцького» розстрілювали жертв прямо у дворі і засипали сміттям – знайшли реальні підтвердження. Після двотижневих розкопок на подвір’ї тепер уже музею-тюрми виявлено місця масових поховань людей. Докладніше в матеріалі «Вголосу».
Як вдалося виявити останки?
Музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» розташований у Львові в приміщенні тюрми, де розміщувалися каральні органи трьох окупаційних влад: польської, радянської та німецької. Це перший в Україні музей-в’язниця. Другий рік поспіль тут триває масштабне археологічне дослідження. Щоправда, торік вагомих знахідок не вдалося знайти. Тоді як під час проведення розкопок цьогоріч у дворі колишньої катівні КҐБ та гестапо у Львові виявили два місця масових поховань людей, яких просто засипали побутовим та будівельним сміттям. Дослідники припускають, що це жертви НКВД періоду з 1939 до 1941 рр.
Як пояснив керівник меморіально-пошукового КП ЛОР «Доля», яке проводить розкопки, Святослав Шеремета, торік вони обстежили невелику територію і результати були не досить вагомими. Знайшли лише декілька фрагментів кісток, але ця яма була залита вапном і виглядало на те, що ці кістки просто були знищені енкаведистами. Цього року розкопки відновили і вже на другому тижні роботи археологам вдалося виявити дві ями, одна з яких – з масовим захороненням людей.
Чому копали в цьому місці? За словами директора Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого, існувало багато версій, припущень, легенд, що знаходиться в подвір’ї тюрми на Лонцького. «Для того, щоб закрити питання і домисли потрібно було проводити фронтальне археологічне дослідження. Торік ми почали проводити розкопки по тих місцях, де мали найбільше свідчень – вздовж фасадів стін. У результаті не знайшли поховань. Цього року було прийнято рішення проводити розкопки фронтально, через усе подвір’я рити траншеї і перевіряти склад ґрунту. Саме таким чином ми знайшли поховання», – каже директор музею.
Святослав Шеремета додає, що розкопки проводили методом зондування і шурфування. «Ми розбили територію на відповідні сектори і за допомогою екскаватора робили поздовжні траншеї. В одній траншеї ми знайшли два останки, в іншій траншеї було виявлено більше 10 останків. Але, як показує практика, в цій траншеї їх може бути набагато більше. Це лише початок дослідження», – каже він.
Коли проводилися розстріли?
Директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий вважає, що це однозначно захоронення жертв радянських репресій періоду 40-50-их років. Святослав Шеремета додає:«Ми не можемо стверджувати до якого саме періоду відносяться загиблі, але можна однозначно стверджувати, що після першого приходу радянської влади на територію Західної України – після 1939 року. Вдалося знайти супровідний матеріал – ці знахідки відносяться до польського періоду до 1939 року, але зрозуміло, що й пізніше люди використовували ці речі. Це посуд, склянки, пляшки, банячки. Є й речі радянського періоду, є залишки взуття та одягу. Можливо це були злочини з 1939 до 1941 року, або ж можливо, це був червень 1941 року, коли відбувалися масові розстріли», – каже він.
Історик зазначає, що хоча на знайденому посуді клейма польських фабрик, але це не означає, що енкаведисти викинули цей матеріал з тюрми. Є серед нього й радянські зразки. Також дослідники вказують на те, що це поховання маскувалося в пізніші періоди.
Українці, поляки чи євреї?
Ні дати загибелі, ні ким були ці люди, якої національності – поки ідентифікувати не вдалося. Руслан Забілий лише розповідає, що це точно були цивільні, а не військові. Серед останків ідентифікували жінку віком до 30 років. Також на одному з останків виявлено документ, очевидно, він зберігався у кишені в’язня. Це паперовий документ радянського зразка, списаний чорнильним кириличним шрифтом. Над ним зараз працюють в лабораторії і дослідники сподіваються, що вдасться встановити ім’я загиблого і дату поховань.
Голова Спілки політв’язнів та репресованих Петро Франко ділиться спогадами, як його 15-річним юнаком посадили на 9 місяців до пивниці тюрми. За його словами, ці камери до сих пір ніхто не розкрив і не показує людям, а варто було б. Петро Франко додає, що політв’язні від самого початку були проти, щоб цей музей віддавали під егіду СБУ, адже впевнені, що, як і колись, так і тепер відбувається замовчування. За його словами, хоч радянські історики стверджують, що у Львові було три тюрми, насправді їх було сім та ще дві таємні камери, де тримали по 60 осіб. Політв’язень також пригадує, як колись на місці розкопок були прогулянкові дворики для в’язнів, поділені на сектори. Серед знайдених останків, на його думку, міг бути священик, який пропав безвісти в серпні 49 року
Діляться своїми спогадами і сподівання й інші відомі львів’яни. Як написала на своїй сторінці у Facebook громадська діячка, донька шістдесятників Ірини та Ігоря Калинців Дзвінка Калинець-Мамчур: “Може нарешті знайдуть останки Андрія Гулея, студента 3 курсу філософії Львівського університету, якого НКВДисти забрали на вулиці у червні 1941. Очевидець передав до родини до Ходорова, що Андрійка застрілили і втоптали в землю. Потім моя бабуся Єфрозина Гулей-Калинець шукала свого брата там, на подвір”ї тюрми на Лонцького, але не знайшла. Розповідала про всі жахіття, які там побачила. Весь час плакала, як згадувала побачене (розпорені животи священиків і вагітних жінок, понівечені тільця немовлят, покатовані тіла людей…). Ми ходили з нею кожного року на цвинтарі до братських могил закатованих (Личаківський і Янівський), бо не мали де поставити свічечку…
Андрій Гулей хотів бути вченим…».
У коментарях під її дописом одразу ж з’являються й інші спогади:
Luba Kyyanovska Дзвінко, я теж шукаю сліду за дідусем, знаю, що замордували там. Колишня студентка обіцяла допомогти з пошуком документів, казала, що в музеї “Тюрма на Лонцького” збирається документація про жертв, може варто подати запит?А я гостро зараз відчуваю, що нащадки тодішніх катів не можуть дочекатись, коли зроблять те саме з нащадками жертв…
Історик Руслан Забілий пояснює, що фактично за аналізом ДНК можна було б ідентифікувати останки загиблих.
Почерк НКВД не приховати
Дослідники вказують на те, що ці дві розриті ями мають свій особливий почерк, адже нацисти чинили розстріли у спеціально відведених місцях, ставилися до цього з більшим педантизмом, мали свій стиль який не відповідає цим знахідкам. «Нацисти мали свій почерк, вони здебільшого ховали останки жертв поза містом, на цвинтарях. У енкаведистів був свій почерк. Ми неодноразово вже працювали на місцях захоронень жертв репресій НКВД. Останки просто закидалися в ями, також завжди були залишки тваринних кісток, а поверх засипали побутовим сміттям. Тут також його є багато, як і будівельного сміття, а також величезний шар насипного ґрунту. Перше поховання ми знайшли на глибині 1,6-1,8 м, друге – понад 2, 5 м», – розповів Святослав Шеремета.
Археолог Олег Сітарський додає: «Німці старалися не ховати в місті і робили це якось цивілізовано, на їх думку, старалися все систематизувати. А НКВД не бачило сенсу робити якісь поховальні ями, ряд за рядом. Наприклад, тут на подвір’ї були ями з вугіллям, вони могли просто вибрати вугілля з ями, скинути останки, чимось засипати, та й усе».
На місці поховань, за словами Руслана Забілого, також знайшли гільзи радянського зразка. Зараз важливо перевірити маркування на денці гільзи, адже до 1941 року маркування на гільзах не було. Це також буде допоміжна інформація для встановлення дати загибелі людей.адянські науковці брешуть. І, як беззаперечний факт, що це злочин радянської влади, історик говорить: «Якби ці розстріли вчинили нацисти, в радянські роки, коли їх би виявили працівники НКВД чи КГБ, вони б обов’язково про це говорили, а не маскували»
За фактом виявлення останків відкрито кримінальне провадження ГУ Нацполіції у Львівській області. Руслан забілий додає, що це загальноприйнята практика,особливо у випадку виявлення масового захоронення. Криміналісти мають відпрацювати матеріал, встановити причини загибелі тощо. «Будуть проводитися різноманітні експертизи і дослідження жертв репресій. Окрім цього будемо посилено працювати з архівом», – каже Руслан Забілий. Щодо кількості жертв, то, гадаю, ще певну інформацію можна було б знайти в галузевому державному архіві МВС. З ним науковці не працювали, а він удвічі більший за архів СБУ», – каже Руслан Забілий.
Наприкінці історик наголосив, що зараз будь-яка знахідка, будь-які свідчення людей чи дані з архівів є дуже важливими і допоможуть встановити історичну правду. А останки після всіх необхідних досліджень та експертиз будуть перепоховані на одному з міських кладовищ.
Олена Янковська, «Вголос»
Довідка з архівів музею:
У 1939—1941 роках під час Першої радянської окупації в приміщенні знаходилася В’язниця №1, розрахована на 1500 осіб, а сусідній головний корпус займало обласне управління НКВС. Після нападу Третього Рейху на СРСР в червні 1941 року працівниками НКВС було розстріляно близько тисячі в’язнів (згідно свідчень Начальника тюремного відділу НКВС по Львівській області лейтенанта Лермана, 924 особи).
У 1941—1944 роках споруда використовувалася як слідча в’язниця гестапо, тут розміщувалися айнзац-групи СД. Тюремний двір був викладений надгробками зі старого єврейського кладовища. Довгий час в тюрмі утримувався відомий польський вчений Казимир Бартель.
У 1944—1991 роках тут діяв слідчий відділ і слідчий ізолятор НКВС (НКДБ) -МДБ-КДБ СРСР, одночасно — Управління внутрішніх справ Львівського міськвиконкому- Міське Управління ГУМВС України у Львівській області МВС України.
Лише 22 червня 1941– було розстріляно засуджених до смертної кари (108 осіб). Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки – ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24-28 червня. Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Близько півтисячі осіб було заарештовано протягом 22-28 червня, коли тривали розстріли. У доповідній Лермана йшлося про те, що тюремні документи на нових в’язнів належним чином не оформлювали. У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали в’язнів причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами, тобто особами, що підлягають розстрілу. Зокрема у тюрмі на Лонцького було розстріляно 1681 особу, що складає 42 % від усіх розстріляних в’язнів Львова. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня – початку липня 1941 р. радянською владою було знищено близько 24 тисяч політичних в’язнів.
Сьогодні відомі лише 747 імен розстріляних у тюрмі на Лонцького в кінці червня 1941 р. Серед них було 509 українців, що складає 67 %, 177 поляків — 23,3 %, 53 євреїв – 7 %, 11 росіян – 1,5 % та 7 осіб інших національностей – 0,9 %.
