Звичаї єврейської спільноти
З 12-го липня до 5-е цього року серпня у Львові вже вдруге поспіль відбувається просвітницький проект «Єврейські дні у Ратуші». Тематика цьогорічних дискусій – «Спільноти, середовища та держави у спірних містах ХХ століття». Послухати українських та міжнародних експертів можна у ресторані «Ратуша» (пл. Ринок, 1), де й відбувається проект.
Редакція «Вголосу» пропонує ознайомитися читачам сайту із деякими традиціями єврейського народу.
Народження
За даними Біблійної Енциклопедії Брокгауза, про фізіологічні процеси, що передують народженню дитини, ізраїльтяни мали вельми обмежені уявлення. Зачаття розумілося ними дещо своєрідно: «Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир» (Йова 10:10). Жінка розглядалася як своєрідна амфора для чоловічого сім’я, із якого у ній зароджувалася дитина. Тому дружина повинна була зберігати вірність чоловікові, в той час як він був вільний від подібного обов’язку стосовно дружини.
Було відомо також, що місячний цикл у жінок є необхідною умовою для зачаття (Буття 18:11). У книзі Осії (1:8) маємо натяк, що у період годування дитини грудьми нове зачаття утруднене. Про внутріутробний розвиток дитини було відомо дуже мало. В будь-якому випадку, ці процеси вважалися великою тайною (Екклезіаст 11:5), чудесами, які творив Господь. Під час народження дитини жінці допомагали родичі, сусідки або повитуха. Роди могли бути затяжними або дуже важкими, траплялися мертвонароджені або смерть плоду у материнській утробі. Спасаюче втручання Бога у народження дитини порівнювалося із легкими родами.
Радісну звістку про народження сина або дочки повідомляли батькові. У новонародженого відрізали пуповину; відтак його мили, натирали сіллю і завивали в пеленку. Згодом батько або мати вибирали новонародженому ім’я; деколи ім’я дитині давали сусіди. Хлопчикам у новозавітний час давали ім’я одночасно із обрізанням – на восьмий день після народження. Після народження хлопчика жінка вважалася нечистою 7 днів, а після народження дівчинки – два тижні; вона повинна була перебувати вдома відповідно 33 дня або 66 днів. Після цього жінці слід було принести у святилище жертву очищення.
Ізраїльські матері тривалий час (до 2-3 років) годували немовлят грудьми. Первісток присвячувався Богові (символічно); у святилищі його викупали за п’ять сіклей срібла (Числа 18:15). Первістків, які посвячувалися на служіння Господу, заступало коліно Левія. Левити були відокремлені і призначалися для Господа. Вони належали Господу як невіддільна власність і зобов’язувалися служити Йому як священики, заміняючи собою всіх первістків народу Ізраїля.
У перші роки життя хлопчики і дівчатка виростали разом, під наглядом матері. Пізніше – виховання хлопчика брав на себе батько; у заможних сім’ях були вихователі. Закон зобов’язував батька розповідати дітям про діяння і слова Господа. Під час пасхальної трапези глава сімейства розповідав про те, як Бог врятував Свій народ. Діти вважалися власністю батька, він мав право навіть продавати їх в рабство, щоправда, тільки ізраїльтянам (Вихід 21:7). Якщо діти вчиняли тяжкі злочини, батько мав право карати їх смертю, хоча остаточний вирок був за старійшинами міста. Батькові заборонялося під час поділу спадщини віддавати першість синові коханої дружини на шкоду первістку, народженому від некоханої. Право першого народження, за традицією, належить старшому синові батька (Повторення Закону 21:15-17).
Народження дітей – це Боже благословення, не отримати цього дару – означало бути покараним і нещасним (Буття 30:1). Народження дитини, а особливо сина, розглядається в юдеїв як запорука продовження їхнього роду.
Обрізання
Це фізичний знак союзу (брит – міла – з івриту – «заповіт обрізання»), що його уклав із Богом кожен ізраїльтянин: «І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами» (Буття 17,11). В Ізраїлі обрізання стало символом завіту між Богом і Його народом.
У давнину авторство звичаю доручалося виконати батькові (главі дому) (Буття 17), або інколи – матері (Вихід 4:25). Починаючи з I-го ст. після Христа, справу доручено спеціальному хірургові, який називається моель (mohel – обрізальник; той, хто обрізає). Обрізання, згідно з наукою рабинів, має освячуючу дію. Воно вводить хлопця в спільноту Ізраїля, а також звільняє його від кари геєни. Адже Авраам чи навіть сам Господь Бог не дозволить, щоб хто-небудь із обрізаних ізраїльтян пішов до пекла.
До слова, запровадження обрізання пов’язане з іменем Авраама (Буття 17:9-14). Під час мандрування пустелею народ Ізраїля не дотримувався цього звичаю. Згодом він був відновлений Ісусом Навином. Слово «необрізаний» серед ізраїльтян набуло негативного відтінку.
Звичаю обрізання дотримуються на восьмий день життя єврейських хлопчиків, навіть якщо тоді випадає субота. Часто його ще називають Авраамовою угодою, оскільки обрізання було своєрідним знаком угоди між Богом і Авраамом.
У процедурі беруть участь: моель – фахівець своєї справи із медичними навиками, який, власне, виконує ритуальне обрізання; сандок – особисто побожний чоловік (особливо почесно, якщо рабин), який тримає дитину під час процедури на колінах; кватер і кватерін (кум і кума). Згідно з єврейською традицією, в урочистості символічно бере участь також пророк Ілля через крісло, на яке кладуть хлопчика під час обрізання.
У графі метрики дитини записують ім’я і прізвище моеля. Він ставить свій підпис, засвідчуючи особисту причетність до процедури. Аналогічні підписи ставлять всі учасники події. Попередньо у сусідній графі засвідчує свою участь підписом акушерка, вказуючи при цьому особисту адресу проживання.
Тоді ж хлопчик отримує своє ім’я. Через 30 днів після народження дитини-хлопчика дотримуються звичаю викупу – підіон га-бен: у синагогу сплачуються 5 срібних монет вагою не менше 117 грам. Це символічний відкуп від обов’язку служби в Єрусалимському храмі. До цієї події Державний банк Ізраїлю випустив спеціальну монету.
Коментуючи звичай, сучасний український релігієзнавець Максим Мартин пише: «Для цього ритуалу запрошують коена, нащадка священиків Єрусалимського храму, і в нього символічно викуповують дитину. Цей обряд покликаний нагадати про роль коенів, які приносили в жертву в Храмі перші плоди від всякої рослини і тварини – крім первістків людей, оскільки людські жертвоприношення були заборонені ще Аврааму».
Звичаю викупу дотримуються, якщо в жінки народилася перша дитина-хлопчик, у випадку, якщо чоловік і дружина не належать до родів коенів чи левитів. Звичай побутує навіть тоді, коли в чоловіка вже були діти від іншої (першої) дружини. Завершується звичай урочистою трапезою. Дотримання звичаю обрізання є обов’язковим для чоловіків, які навертаються в юдаїзм. У свій час звичай вирізняв євреїв (юдеїв) з-поміж язичників. Нарешті, він став урочистою церемонією, а отже, частиною єврейського життя та релігійного ритуалу.
Дівчинці дають ім’я, коли батька в перший раз після її народження запрошують читати Тору у синагозі.
Юдейські богослови стверджують, що Бог побажав, аби людина сама засвідчила факт своєї належності до союзу з Богом. У прагненні єврея зберегти свою єврейську сутність лежить ключ до розуміння того, що народ Ізраїлю є вічним.
Бар Міцва
Бар Міцва (внизу) буквально означає «син заповіді». Воно стосується досягнення зрілості з релігійного та юридичного погляду. Це є також час, відколи у хлопців віком 13 років і один день офіційно починається період зрілості. Щоправда, цей звичай утвердився тільки у XV ст. Bar-mitzvah – ініціація, посвячення тринадцятирічного єврейського хлопчика у повноправного і відповідального члена Дому Ізраїлевого. Дівчинка удостоюється такої честі у 12 років – «бат – міцна» (дочка заповіді).
Саме тоді хлопчики закінчують трирічний хедер (heder або cbeder) (юдейська початкова школа, в якій ознайомлюються з біблійними текстами). Для них починається другий етап релігійного життя. Спеціальною церемонією хлопця визнають відповідальною особою релігійної спільноти. У перший Шаббат він отримує ‘алійах, тобто запрошення читати на зібраннях Тору, що, як відомо, є привілеєм дорослих. При цьому хлопчик одягає талит, після чого його обсипають цукерками і горіхами. Відбувається трапеза, під час якої новий член громади виголошує промову на честь батьків, виявляючи при цьому знання Тори. Дівчинці також влаштовують свято, але тільки у вузькому колі рідних і подруг.
Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу»
