Львівський письменник відкрив волинянам таємниці кириличних стародруків

logo
22736_lvivskij_pismennik_vidkriv_volinjanam_tae.jpeg


Презентація книги молодого львівського книгознавця та реставратора Станіслава Волощенка відбулася у Володимирі-Волинському. Книга під назвою «Кириличні стародруки у фондах бібліотеки Отців Василіан при Свято-Онуфріївському монастирі у Львові XVI–XIX століть» вийшла друком на початку цього року у видавництві «Місіонер». У каталозі описано 69 кириличних друків Острога, Львова, Києва, Почаєва, Унева, Супраслі, Москви та старообрядницьких друкарень. Серед них Острозька Біблія 1581р., Василія Великого, «Книга о постничестві», 1594р. Станіслав, окрім досліджень стародруків, вивчає давню українську рукописну книгу, пише писанки та ікони, – інформує Місто вечірнє.

– Станіславе, чому саме книгознавство, а не, скажімо, маркетинг, аудит чи право?

-Як каже відомий український історик Наталія Яковенко, «низка випадковостей». Так і в мене. Моє внутрішнє я в одинадцятому класі розділялося між історією та театром. Вибір впав на історію, про що не жалкую! А шлях до книги був тривалим. У студентські роки займався вивченням історії василіанського шкільництва у Володимирі 17 – початку 19 століть. Питання з історії привели до Онуфріївської монастирської бібліотеки, а там книги, давнина, історичний пил, і таке інше. Захопився, полюбив, і книга стала моєю та мною.

– Чим може зацікавити стара книга людину 21-го століття, епохи гаджетів, планшетів і ноутбуків?

-Своїм таємничим світом, духом, вимірами, сутнісним. Ви не думайте, що вона мовчазна, стара і не цікава. Там вирує життя наших предків, знання, зміст, комунікація поколінь. Книгу називають другом людини. І не даремно, адже вона супроводжує її протягом усього життя, від народження до смерті. Підтвердженням цього є чимала кількість різночасових покрайніх записів у стародрукованих чи рукописних книгах.

– І про що ж писали минулі покоління?

-Про різне. Починаючи із фіксування свого права власності на книгу, про дарування, тобто покладення в той чи інший храм і монастир, молитовні звернення, про погоду, аномалії, хвороби, закінчуючи інформацією про купівлю одягу, продуктів харчування і навіть спиртного. Ці «голоси знизу» надзвичайно важливі для істориків, філологів, соціологів, лінгвістів та інших гуманітаріїв, адже подають повсякдення людини, її будні та свята, відкривають світло на їхній світ. Деяких храмів, і навіть місць локації, де вони були покладені, вже не існує, а книга є.

– Який запис Вам найбільше запам’ятався?

-На кожній презентації каталога я цитую його. Запис був виявлений у любому мені Львівському Євангелії, надрукованому в 1644р. У ньому йдеться, що Іван Баранецький разом із своїм братом Олександром та швагром Михайлом Кульчицьким, ідучи із «тяжкої неволі» з країни басурманської з міста Кіліси, викупили це Євангеліє і в 1693р. поклали у храм святого Миколая с.Мельнич Жидачівського району Львівської області. Тобто, книга була на наших українських теренах, якимось чином потрапила до Туреччини, у якій в неволі перебували українці, котрі, відбувши полон, викупили книгу. Через море, суходіл, повертаючись додому, принесли її. Це і є тим меседжем вагомості та цінності книги у житті минулих поколінь.

– Чула, що записи у книгах містять прокляття. Для чого вони вписувалися?

-Я б сказав, радше не прокляття, а пересторогу. Пересторогу для грабіжників, адже книга була тоді, як і зараз, дорогою, й, аби вберегти її від крадіжки, вписували ці перестороги. Мені до душі одна з таких пересторог, зафіксована у Московській Мінеї Служебній за червень 1691р.: «А кто би оную од сей Церкви хотіл отдалити да отдален будет властію вічного Архіерея Христа Сина Божія от Трисіятелного Престола слави Божія і не напишется імя его в Книзі Живота вічного. Амінь». Ця пересторога, як на мене, дуже богословська, молитовна. Були й жорсткіші – анафема, маранафа, прокляття святих отців Вселенських Соборів та ін.

– Ви казали про презентації. Де вже презентували свій перший науковий доробок? Хто цільова аудиторія подібних заходів?

-Мій каталог був презентований у науковій бібліотеці Львівського університету, у Музеї книги та друкарства у Києві, у музеї «Дрогобиччина» та у Володимир-Волинському історичному музеї. Стосовно аудиторії, то вона цікава, мисляча, творча. Це і колеги по цеху – книгознавці, бібліотекарі, історики, філологи, літературознавці, мистецтвознавці, реставратори, студенти та усі любителі старовини і слова. Каталог, подібно до описаних стародруків, мандрівний. Він уже є у Конгресовій бібліотеці США, національних бібліотеках Великої Британії, Білорусі й України.

– Якій книзі присвятите своє життя?

-Вони всі сутнісні, проблематично якусь виокремлювати. Якщо ж говорити про дисертаційний об’єкт дослідження, то це рукописні кириличні списки Церковних Уставів 16–18 сторіч, які ще називають Єрусалимськими.

– Розкажіть трішки про цей тип рукописної книги…

-Напевно, кожен бував у храмі на богослужінні та спостерігав, що кожна служба звершується якось особливо і відрізняється одна від одної. У Церкві є свій поділ дня, тижня, місяця та року. Є певний літургічний денний, тижневий, місячний і річний цикли. Служиться вечірня, повечір’я, утреня, часи та літургія. При звершенні цих богослужінь необхідні відповідні книги, які називають богослужбовими. Це Євангеліє, Апостол, Псалтир, Часослов, Октоїх, Мінеї, Тріоді пісна та цвітна, Служебник, Требник, Ірмолой. Аби не заплутатися в цьому пласті книг, створений Устав, який ще зветься Типіком. Я його називаю «диригентом», адже він подає чітко визначений склад, порядок і чин звершення церковного богослужіння добового кола (вечірня, повечір’я, утреня, часи, літургія), седмичного (Октоїх), місячного (Мінеї), богослужінь святих Чотиридесятниці (Тріодь пісна) та П’ятидесятниці (Тріодь цвітна).

– І багато цих Уставів в Україні? Де їх можна побачити і попрацювати з ними?

-На даному етапі наукових пошуків мною виявлено понад 60 рукописних списків Єрусалимського Уставу 16–18 сторіч. Книги зберігаються у наукових бібліотеках і музеях Львова та Києва.

– Коли чекати чергову Вашу книгу?

-Очікую, що вже в листопаді мав би вийти друком наступний каталог давніх книг і рукописів. Цього разу це буде опис колекції блаженноспочилого митрополита Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви. На сьогодні вже описано мною 60 одиниць збереження. Постать владики Володимира для мене є дуже важливою у багатьох сенсах.

– Станіславе, як би Ви коротко підсумували, чим займаєтеся і що воно значить для Вас?

-За складом внутрішньої філософії я – поміркований революціонер. Багато що у своєму повсякденні роблю з протесту до усталеності думок і уявлень. Наприклад, з дитинства пишу писанки, на велике здивування людей. Багато володимирців не знають про потужну культурну та освітню діяльність монахів-василіан і Унійної Церкви у 16-19 століттях у Володимирі. Тому студентські роки я присвятив дослідженню цієї проблематики, піднімав архівні матеріали у Києві, Вільнюсі, Луцьку, Кракові, Житомирі та ін. А потім книга. З її допомогою історія перестала бути синтетичною. Вона стала олюдненою. З’явилися конкретні дійові особи – друкарі, гравери, інтролігатори, переписувачі, духовенство.

Розмовляла Галина Волощенко

А поділитися?