«Перерваний політ». А міг би бути окриленим…

logo
111672_perervanij_polit_a_mig_bi_buti_okrilenim.jpeg


Виставу з такою назвою побачили нещодавно тернопільці у виконанні акторів Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича. Автори п’єси наші краяни – Ліля Костишин і Богдан Мельничук. Чому автори так назвали свою п’єсу? Адже мова не про птахів, і навіть не про янголів, а про звичайних земних людей? Зрештою, авторська фантазія ніколи не має меж.

Це запитання виникло у мене ще тоді, коли я прочитала назву вистави на театральній афіші. Але, конкретну відповідь отримала тільки після перегляду  вистави на тернопільській сцені. Можливо (і я більш, ніж впевнена), назва прийшла авторам (чи одному з них) інтуїтивно. Так іноді буває з творчими особистостями. Однак, хочу зізнатися, що це дуже ємка і влучна назва. Вона як сакральний код, який відразу й не розгадаєш. Хіба тільки через співпереживання (у даному випадку – нас з вами, глядачів). Кажуть, що тема батьків і дітей – вічна тема. А тема кохання? Чи замислювався хтось і колись: що з них вічніше? Погодьтесь, це, все одно, що запитувати, що було першим: курка чи яйце? Логічно мало би бути спочатку кохання, а потім і батьківство. Ніде правди діти, але у всі часи й епохи були (є і будуть) ті, які одружувались з розрахунку, і ті, які одружували інших з вигодою для себе. Звісно, про світле і чисте кохання тут не йдеться. «Перерваний політ» тому й перерваний, бо мова про чисте і світле, ніжно-тремтливе, спопеляюче і взаємне кохання. Саме таке кохання окрилює людину! Вона тоді нічого не помічає довкруж себе. Це особливий стан, який мимоволі вивищує закоханих, підносить їх в особливий спосіб над усім світом. Тоді здається, що тільки для них світить сонце, падає дощ і розцвітає все на землі. Душа такої людини витончена і вразлива, вона тоді не тільки бачитиме «зорі в калюжах» (за Довженком), а й споглядатиме довколишній світ крізь «рожеві» окуляри. І на підтвердження цих слів читаю у щойно видрукованій поетичній збірці Патари Бачіа: «Подаруй мені крила, Любове, /щоб злетіти нарешті увись/ /Й не вертатися більше ніколи/ Знов туди, де була я колись/». Любов подарувала крила кохання головним героям вистави Вікторії та Арсену. Однак їхнє почуття спіткається об камінну стіну непорозуміння з боку батьків Арсена. Особливо – батька, мера міста. Та й звідки воно в них візьметься (порозуміння), адже вони у свій час збудували своє сімейне щастя на матеріальній основі. А матеріальний світ, який не підкріплений духовним аспектом, завжди крихкий і не певний, він не має майбутнього. Це давно вже й без нас перевірено часом.

Діти і батьки. Батьки і діти. Останні дуже потребують батьківської любові й опіки, особливо в перші роки життя. І ще більше, коли починають пізнавати цей світ на дотик, на відчуття (буквально). Ця п’єса заслуговує на добре слово вже хоча б тому, що вона прагне «зшити» оту тріщину-прогалину, яка  утворилась між сучасними дітьми і батьками, внаслідок соціальної політики суспільства. Відбулась жахлива підміна усталених традиційних норм і понять. Замість живого спілкування батьки і діти стали мимовільними заручниками новітніх комп’ютерних технологій, де відсутні загальнолюдські моральні цінності, де, натомість, в пошані, жорстокість, насилля, всевладдя, гроші, облуда і фарисейство. Хіба можна в таких жорстких умовах і без батьківської моральної підтримки вижити і не зламатись?

Можливо, дехто хотів би побачити щасливий фінальний кінець, або, бодай, «приблизно» щасливий. Адже українці й так перенасичені по самі вінця трагізмом і смертями… Та, незважаючи ні на що, автори абсолютно і без прикрас відтворюють (не творять – авт.) реальну, а відтак гнітючу картину нашого життя. Театральна критика вже встигла наректи цей твір сучасним  «Ромео і Джульєтта». Шкода тільки, що не всі тернопільці зуміли побачити це дійство, а таки варто було б. Бо, щоб змінювати довколишній світ, починати треба кожному, насамперед, із себе. Це вже аксіома, яка не потребує доведень. Мені здається, що у даному випадку треба спробувати різні варіанти, не прив’язуватись тільки до сцени: надрукувати п’єсу окремим виданням, розповсюдити у шкільні та громадські бібліотеки. Обговорити на шкільних батьківських зборах, одним словом, вберегти від можливих у майбутньому трагічних випадків. Зрештою, нагадати всім, що серед батьківських обов’язків має бути не тільки «нагодувати і вдягнути», а й ВИХОВАТИ. Таїна цього слова особлива. У ньому прихистилось ще одне: ховати. Місія батьків докласти всіх духовних і фізичних зусиль аби вберегти, сховати своє дитя від отих вищезгаданих ворогів людства: від насилля, жорстокості тощо. Якщо все буде так, а не інакше, то тоді й не буде потреби у написанні таких п’єс.

Loading…

Loading…

А поділитися?