Школи Лохвицького земства можуть претендувати на охорону ЮНЕСКО

logo
38728_shkoli_lohvickogo_zemstva_mozhut_pretendu.jpeg


12 листопада, 16:20   

Фото зі сторінки проекту «Школи Лохвицького земства» у Фейсбуці.

Активісти проекту «Школи Лохвицького земства» нещодавно презентували його в Києві в  українському кризовому медіа-центрі.
– Ми вдячні за таку увагу до проекту, бо це свідчить, що він справді важливий і цікавий спільноті. Ледь втиснули все в годину і, здається, не розповіли і половини про результати, взаємодію, значення того, що ми робимо, особливості стилю, а найголовніше – про людей, які в ньому задіяні і завдяки яким все відбувається так, як має бути, – розповідає Олена Задорожна, – розповідає Олена Задорожна активістка проекту. –  Власне, проект дуже масштабний і через такі презентації ми в тому числі знаходимо однодумців. Примітно, що до наших шкіл охоче їдуть центральні телеканали, провідні газети України – їм це цікаво, що дає привід стверджувати «не попсою єдиною».

Ініціатори стверджують, ці унікальні будівлі цілком можуть претендувати на охорону ЮНЕСКО. Утім для цього треба виконати ще багато роботи. Перша за все – виготовити облікові картки.

– Наші архітектори вже вивчають алгоритм взаємодії з ЮНЕСКО, а на презентації у Києві була науковець, яка має досвід оформлення таких пам’яток, щоправда, археологічних, але сподіваємося, що це нам теж допоможе. Одним словом, це наша амбітна мета, бо ці споруди заслуговують на всебічну увагу, – каже Олена Задорожна.

Виставка, презентація проекту,  уперше на розсуд публіки була представлена влітку на толоці у селі Христанівці.

Нагадаємо, школи Лохвицького земства спроектував художник та архітектор Опанас Сластіон. Вони збудовані в стилі українського модерну на початку минулого століття. Їхня «родзинка» –  башти при вході та шестикутні вікна. Нині школи Лохвицького земства розташовані в Лохвицькому, Чорнухинському та Пирятинскому районах, а також в Чернгівській та Сумській областях ( по одному району). Усього фахівці нарахували 53 об’єкти, останній із знайдених –  школа в Білоцерківцях на Пирятинщині. Споруди перебувають у різному стані, але при цьому більшість – використовується.
– На жаль, втрачені будівлі у селах Сенча та Ручки в Лохвицькому районі. Вдалося зупинити руйнування будівлі у Харсіках  – трикомплектну школу: місцевий мешканець хотів переобладнати її під гараж. Зараз вона має охоронний статус і будь-які пошкодження тягнуть за собою вже кримінальну відповідальність, – зауважила активістка.

До слова, в деяких будівлях і зараз діють школи, приміром, в селах Млини, Мокиївці. У Нетратівці та Безсалах вони переобладнані під житлові споруди, нині там живуть місцеві мешканці. Безсали – це ще й єдине село, де побудовано одразу дві школи. В одній, як зазначалося, живуть люди, а інша будівля не так давно виведена з експлуатації і зачинена, там зруйнований дах. Та місцева влада пообіцяла вирішити питання.
– За 9 місяців активної діяльності вдалося досягти того, що про проект і школи люди знають, говорять та чекають нас до себе в гості. Взимку з експедиціями вочевидь доведеться обмежитися, присвятити цей час паперовій та комунікаційній роботі, але навесні проект знову вирушить «в поля», – каже Задорожна.
У планах на найближче майбутнє – оформлення облікових карток задля надання охоронного статусу ще 9 будівлям.

– Наші архітектори порахували: якщо надати їм статус, то кількість пам’яток в Чорнухинському районі зросте в 700(!) разів, – додала Олена.

ДОВІДКОВО
Ідея проекту належить ведучій Ользі Герасим’юк, яка почала все в 2009 році. Але тоді її зустріла стіна нерозуміння на різних рівнях. За той час було втрачено кілька шкіл, зокрема, в Сенчі. У 2016 році Герасим’юк знову повернулась до своєї ідеї і партнером проекту запросила тоді ще депутата, а нині Міністра аграрної політики та продовольства Тараса Кутового. Нині активісти виготовили фотокомплекти і коротку довідку про проект, Оапнаса Сластіона і архітектурний стиль, в якому він працював. Все це плануть передати до кожної сільради, де є така школа, аби місцеві мешканці змогли побачити та оцінити масштаб комплексу.

Автор: Ольга Правденко

А поділитися?