Бізнес на пенсії. У Львові бабусі з будинку престарілих об’єдналися під брендом Vbrani та в’яжуть на замовлення
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберегти спокій та віру в добро навіть у найгірші дні. Кожна наша публікація – привід пишатися Україною. А кожен твій донат – це плюс одна історія успіху українців.
Чим займаються люди в будинках для престарілих? Спілкуються, дивляться телевізор та читають? Облиште ці стереотипи, адже сучасні бабусі доводять: займатися улюбленою справою й навіть заробляти на цьому можна в будь-якому віці. Рік тому команда проєкту «Старість на радість» заснувала бренд Vbrani та об’єднала п’ятьох мешканок Львівського геріатричного пансіонату. Відтоді пенсіонерки поєднують хобі з бізнесом та створюють в’язані речі, наповнені любов’ю й турботою.
Оксана Бриндзак
Громадська діячка, психологиня, засновниця та керівниця ГО «Старість на радість», співзасновниця соціального підприємства Vbrani
Проєкт «Старість на радість» став для мене викликом
Я вже понад 20 років живу у Львові, хоча народилася поблизу Тернополя. Усе своє життя провела у двох протилежних середовищах. Перше – село, де досі мешкають мої бабуся й дідусь. А друге – Львів, який став повноцінною домівкою, тож сьогодні я вважаю себе львів’янкою. За першою освітою я соціологиня, за другою – клінічна психологиня. Зараз працюю в напрямку employee relations і викладаю в Українському Католицькому Університеті. У вільний час, проводжу консультації з когнітивно-поведінкової терапії.
Паралельно вже понад п’ять років займаюся волонтерською діяльністю. У жовтні 2017 року заснувала організацію «Старість на радість», яка допомагає декільком будинкам літніх людей у Львові та області. Основне завдання – урізноманітнення дозвілля. Ми проводимо різноманітні заходи, кінопокази, чайні церемонії. Також надаємо більш гуманітарну та технічну допомогу, зокрема, привозимо необхідну техніку та проводимо ремонти.
Проєкт «Старість на радість» став для мене викликом. Я дуже психологічно й емоційно прив’язана до бабусі й дідуся. Мені завжди бракувало їх у Львові, бо вони живуть за 120 кілометрів, і я не завжди маю час на дорогу. Тому вирішила, що не лише кровні родичі потребують нашої уваги й можуть поділитися своєю мудрістю.
Фото: Oksanka Bryndzak / Facebook
Ламаю стереотипи про будинки для літніх людей
Коли я була студенткою, написала дипломну роботу про причини, через які люди опиняються у геріатричних пансіонатах. Досліджувала історії літніх людей з трьох будинків: поблизу Перемишля (Польща), смт Підбуж (поруч із Дрогобичем) й у Львові. Як виявилося, є три фактори, чому так відбувається: вимушено, примусово і за власним бажанням. Щодо останнього, є багато людей, які вирішують за краще провести старість у геріатричній установі, де дбатимуть про їхнє здоров’я, дозвілля, і де можна провести час з однодумцями.
Але потрапити до будинку літніх людей пенсіонер може й вимушено – через різні соціально-економічні чи життєві обставини. Наприклад, бабуся проживає в невеличкій квартирі, де їй дуже тісно з родичами. А ще може бути примусово – це різні обставини, наприклад, конфлікти в сім’ї. Буває, що родичі, які перебувають за кордоном, вирішують долю літньої людини замість неї.
Фото: Соціальне підприємство Vbrani / Facebook
Я вирішила зруйнувати стереотипи щодо геріатричних пансіонатів. За кордоном до них ставляться позитивно, а в нас є така стигма, що це “найгірше місце на землі”. Але це не так! Є люди, зокрема, волонтери, які хочуть усе це змінити.
Подарунок від бабусі наштовхнув на власну справу
Vbrani на рівні ідеї з’явилися приблизно два роки тому. До нас звернулася бабуся Надія – мешканка будинку для літніх людей – і сказала, що хоче подарувати шапки. Ми запитали, чи вона самостійно їх в’яже. Виявилося, що так, це були її вироби. Моя колега, яка приїхала до бабусі на каву, аби поспілкуватися, сказала, що пані Надія дійсно в’яже класні головні убори. Це наштовхнуло нас на ідею соціального підприємництва, де старенькі люди своїми руками в’язатимуть речі. З любов’ю і турботою про кожну петельку.
Ми зібрали невеличку команду, і ми почали працювати над цим задумом, розробляти концепцію. Усе сталося саме по собі: волонтерка, яка стежить за нашим проєктом, написала, що хоче подарувати нам нитки. Звичайно, ми з радістю їх забрали. Згодом я попросила свою подругу Наталю Дубан, яка займається в’язанням, провести для бабусі майстер-клас. Нині Наталя стала серцем проєкту. Вона щосуботи об 11:00 приходить до бабусь і понад три години в’яже разом із ними. Я також намагаюся приїздити, аби емоційно підтримати майстринь, бо відчуваю між нами зв’язок.
Фото: Oksanka Bryndzak / Facebook
Моя бабуся і дідусь завжди кажуть: «Ти добре вбралась?», «Ти вбраний?». Так вони цікавляться, чи тепло ти одягнений, і чи ти часом не змерз. Іноді фрази бабусі та дідуся дуже важливо записувати, щоб запам’ятати. Тому Vbrani – це як «одягнені добре і тепло». Так з’явилася назва нашого підприємства.
Мешканці будинку престарілих завжди раді гостям
Як не парадоксально, але перша бабуся, яка звернулася до нас, вже не входить у «кістяк» майстринь. Часом Надія долучається і щось в’яже, а ми це продаємо. Та вона відійшла від справ, оскільки їй не дуже подобається колективна робота. Наразі у складі майстринь Vbrani – п’ять мешканок Львівського геріатричного пансіонату.
Цей будинок для літніх людей розміщений на затишній, приємній території – майже на краю Львова, на вулиці Медової Печери. Там гарне лісове середовище. Усього в будівлі мешкають 280 людей: приблизно порівну чоловіків і жінок. Старенькі люблять концерти, особливо в період зимових свят, і дуже тішаться, коли їх навідують. А ще вони обожнюють тварин: мають на території декілька котів і собак.
Vbrani тримаються на десяти чарівницях
Коли ми шукали охочих долучитися до в’язання, розмістили оголошення і запросили пенсіонерів на майстер-клас. Прийшло багато різних людей. Більшість вже вміли в’язати, а двох бабусь ми навчили з нуля. Але всі вони наразі в’яжуть якісь дрібні речі, тому поки ми умовно не включаємо їх до «ядра» команди. А ось наша основна п’ятірка – це активні бабусі, які створюють одяг на постійній основі.
Фото: Соціальне підприємство Vbrani / Facebook
Також у нас є командна п’ятірка: Наталя Дубан, яка в’яже зі старенькими та мотивує їх, Марічка Оринчак – відповідає за зовнішню комунікацію та чудові дописи, Марта Харук – відповідає за роботу зі замовленнями та покупцями, Наталя Скоробогатих – займається співпрацею щодо майбутніх корпоративних замовлень та генеруванням ідей для нових колекцій і я – займаюся пошуком бабусь, партнерів і додатковими формальними питаннями.
Такі різні, але всі творчі та натхненні
Кожна із наших майстринь – особлива. Пані Богдана дуже медійна. Коли ми знімали кулінарне шоу разом із Радіо «Сковорода», вона стала його учасницею. Бабуся добре тримається в кадрі, впевнено говорить без підготовки. А ще читає багато романів, завжди приходить на наші зустрічі й щоразу виглядає дуже натхненною. Вона досить прагматична і завжди до всього ставиться по-філософськи.
Пані Оля зібрана, але дуже щира. Вона ніколи не попросить зайвого. Якось до Дня Святого Миколая ми збирали листи із побажаннями від бабусь і дідусів. Оля відмовилася писати. Лише підійшла і тихо на вушко сказала, чого вона хоче. Бабуся дуже стримана, зібрана, певною мірою серйозна.
Фото: Соціальне підприємство Vbrani / Facebook
Щодо пані Дарки, то вона, на жаль, має схильність до деменції. Я не впевнена, чи в неї хвороба Альцгеймера, бо ми її не діагностували. Але вона забуває. Вона може йти на заняття з в’язання і забути, куди йшла. А вже на занятті може забути, що вона в’язала. Але бабуся дуже потребує цієї участі, залучення та спілкування з іншими людьми. Тепер сусідка Дарки щоразу приводить її до нас і каже: «Давай, в’яжи, тобі це подобається».
А пані Леся дуже мовчазна. Коли всі в’яжуть, і хтось починає щось дуже інтенсивно розказувати, вона так дивиться на всіх і каже: «Ви мене знову збили!». Не знаю, що для неї переважає: бажання контакту з іншими чи фінансовий інтерес. Проте вона ніколи не піде в кімнату в’язати наодинці.
Наша веселунка, сміхотинка – це пані Марія. Вона в’яже наодинці та не завжди любить приходити на заняття. А коли прийде, то візьме моток ниток, подивиться, що роблять інші, й піде. Вона дуже затишно облаштувала свою кімнату і працює здебільшого там.
Зігрівають діток своєю любов’ю
Більшість бабусь із любов’ю ставляться до кожного свого виробу. Це особливо відчувається, коли вони підписують листівки для покупців. Помітно, що для них це дуже трепетний момент, і вони чекають на нього з великою приємністю.
Була ситуація, яка мене дуже розчулила. Одна компанія замовила у нас 40 рукавичок для будинку-інтернату, де мешкають діти з розладами центральної нервової системи та ДЦП. І бабусі з великими сентиментами складали ці рукавички, казали: «Давайте ми вам допоможемо, хай тим дітям буде тепло». Відчувалося, що їм особливо приємно, коли вони знають, для кого в’яжуть.
Фото: Oksanka Bryndzak / Facebook
А ще була історія, коли ми долучилися до акції, у межах якої в’язали медузок для передчасно народжених діток. Це були іграшки, щупальця яких діти сприймають як мамину пуповину, і тягнуть їх. Здавалося, що наші майстрині увімкнули «турборежим» і почали в’язати з надзвичайною швидкістю й шаленою любов’ю. Коли я приходила поглянути на процес, було відчуття, наче заходила в якусь святиню. Не хотілося там сказати нічого зайвого, аби нікого не образити та не сполохати.
Vbrani – можливість заробітку для стареньких
В’язані шкарпетки Vbrani коштують 275 гривень, рукавички – 350. З кожного виробу 60% від суми отримує майстриня, 20-25% – витрати на матеріали та їхню закупівлю, ще 15% – на оплату праці фахівчині, яка щотижня проводить майстер-класи. Замовити вироби можна у Facebook та Instagram.
Фото: Соціальне підприємство Vbrani / Facebook
Пакуванням та прийманням замовлень займаються наші волонтери. Мені невимовно пощастило з командою крутих ідейних людей. Звісно, хочеться, щоб цей проєкт мав фінансову винагороду і для дівчат, адже це їхній час і зусилля. Та інколи важливо знати цю межу. Особисто для себе я вирішила, що Vbrani – це мій прояв соціальної відповідальності. Мені не важко інколи приїхати в суботу, щоб спакувати вироби чи відправити їх. Ми це робимо, тому що розуміємо: бабцям справді важлива участь, і вони відчувають свою приналежність до суспільства.
Наповнимо теплом ваші домівки
Більшість наших покупців – приблизно 60% – замовляють товари для когось. Окрім речей у дитбудинок, ми ще в’язали речі для дитячого садочка та корпоративні новорічні подарунки. Зараз готуємо домашню колекцію «Vbrani Vdoma». Це будуть різноманітні підставки під горнятка та тарілки, красиві килимки для домашнього декору. Ми інколи сміємося, що є Zara home, а у нас буде «Vbrani Vdoma».
У нас є борд, на якому ми поквартально розписали наші мрії. Маємо три важливі цілі, які стосуються промоції проєкту серед бабусь, збільшення кількості майстринь, урізноманітнення товарів і розширення на різні області. Наразі у нас замовляють не лише зі Львова. Ми представлені у благодійній крамниці «Ясна річ» (Львів, Харків). І все ж, звісно, хочеться виходити на нові ринки.
Насправді Vbrani – не перше соціальне підприємництво, яке ми намагаємося реалізувати. У нас ще є квіткова справа, у межах якої ми саджаємо лаванду, гортензії та піони, щоб люди купували квіти й так допомагали бабусям. Ми не закидаємо цю ідею, але сьогодні Vbrani – пріоритетний проєкт. І ми бачимо свій розвиток саме в цьому напрямі.
Улюблена справа допомагає бабусям почуватися потрібними, а ваші донати допомагають ШоТам розповідати нові історії про Україну та українців.
