Іван Боберський: 15 фактів про “батька українського тіловиховання”
Після масштабного злету до 50-річчя заснування чеського “Сокола” у Празі, де відбулися показові виступи місцевих спортсменів, Боберський вирішив створити стадіон для українців у Львові, де би вони могли займатися гімнастикою. Він висуває ідею придбання землі на вулиці Стрийській (зараз – це частина території УКУ і частково занедбані території), яка мала називатися – “Український город”.
Оскільки товариство не мало власних коштів у таких великих сумах, то зібрала кошти з усіх небайдужих: для цього роздавали спеціальні картки та створили Пропам’ятну книгу датків на “Український город”. Борги з викупу стадіону віддавали аж до 1943 року. Втім, це того вартувало: з 1911 року на площі відбуваються спортивні, гімнастичні та інші українські заходи, свята, пописи (флешмоби) тощо.
Окрім цього, натхненний проведенням Олімпійський ігор, Боберський вирішує започаткувати на Галичині Українські національні змагання – перші “Запорозькі Ігрища” відбулися 1911 року, другі – 1914 року і далі в міжвоєнний час вони відбувалися аж до 1939 року.
Читайте також: Іларіон Свєнціцький: львів’янин, що рятував від забуття українські ікони й стародруки
Редактор спортивних видань
Про Боберського можна говорити і як про цікавого журналіста та одного з перших авторитетних людей у сфері фотографії. Зокрема, він був редактором львівських спортивних видань: “Вісти з Запорожа”, “Сокільські Вісти”, “Пластовий Табор” та ін. 1936 року вів репортажі з IV зимових Олімпійських ігор у Гарміш-Партенкірхені та XI Олімпіади в Берліні.
Боберський як політичний діяч
Із початком воєнних дій, Іван Боберський став членом Бойової управи УСС та Головної Української Ради. Після завершення Першої світової війни, у 1918 – 1919 роках працював у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР.
Згодом, 1920 року, представляв ЗУНР у США та Канаді. За кордоном Боберський жив певний час, але не зраджував спортивним звичкам та підтримував зв’язки з українськими побратимами – активно переписувався, присилав їм фінансову підтримку, допомагав ідейно. У Канаді він співпрацював з діаспорою, про це написав історичні очерки, зібрав там бібліотеку українських видань та документів.
На чужині продовжив займатись і видавничою діяльністю: видав альманахи “Нове поле” (1927), “Прерія” (1928), “Кленовий лист” (1929), опублікував власноруч створену карту українських поселень у провінціях Канади, друкувався також у періодичних виданнях Канади й США, надсилав матеріали для львівського “Діла” та “нової зорі”. У той час зібрав велику колекцію фотографій, що нині зберігається в Українській бібліотеці його імені у Вінніпезі.
Життя в Європі
1932 року Боберський перебрався у Канади у тогочасну Югославію, на батьківщину своєї дружини Жозефіни – у містечко Тржич. Там він прожив аж до самої смерті, де продовжив підтримувати зв’язки з Галичиною. Помер від сухот 17 серпня 1947 року, похований у місті Тржич.
У Львові на вул. Драгоманова, 23 (колишня – Мохнацького), де колись мешкав Іван Боберський, ліворуч від входу встановили інформаційну табличку з написом. Його іменем нещодавно назвали Львівський державний університет фізичної культури. 2017 року у Львові пропонували встановити пам’ятник Боберському, але ця ідея не знайшла особливої підтримки.
Більше лекцій із циклу “Гордість міста” доступно ТУТ. Переглянути запис лекції про Івана Боберського можна на відео нижче:
