Олексій Дитятьєв: “Не розумію відсутність мотивації, граючи у вищій лізі країни”
Захисник львівських «Карпат» саме той футболіст, досвіду та майстерності якого можна тільки позаздрити. За плечима Дитятьєва і футбольне становлення рідної команди «Енергія», і вихід в складі «Олімпіка» у Вищу лігу, і єврокубкова полтавська «Ворскла». Новим викликом для футболіста стали львівські «Карпати», де, за словами самого Олексія, може пройти решта його футбольної кар’єри.
«ВЖЕ ВИВЧИВ ЗАРЯД ФАНАТІВ ПРО ЖЕНЮ БОРОВИКА»
– Адаптація має пройти успішно не тільки в новій команді, а ще й у новому місті. Чи можна говорити про твій львівський успіх?– Для мене найголовніше, аби її пройшли моя дружина та донька. Я звик до частих змін локації, тому проблем з цим не маю. Все ніби проходить добре: донечці подобається дитячий садок, а дружині – місто.
– Улюблені місця у Львові вже з’явились? Можливо, партнери по команді радили щось неодмінно відвідати?– Полюбляємо просто ходити та знайомитись з містом. В основному, гуляємо біля Оперного театру. Рідше, заходимо у торговий центр «Форум Львів». Звичайно, ще не встигли побувати у всіх цікавих місцях Львова, але, думаю, часу ще для цього достатньо. У планах, зокрема, піднятись на Ратушу, кажуть, звідти відкривається чудовий вигляд на місто.
– Нова Каховка, Крим, Чернівці, Донецьк, Полтава, тепер Львів… Не хочеться десь затриматись довше та повністю облаштувати власне життя?– Насправді, дуже хочеться, щоб місто, за яке ти граєш та де живеш, стало рідним. У силу різних причин, виходить так, що переїжджаю із одного місця в інше. Підростає донька, скоро піде в школу, це теж зобов’язує серйозно задуматись. Вона із самого народження їздить то в Донецьк, Київ, Полтаву, тепер от Львів. Хоч донька, як і ми самі, звикла до такого способу життя, та все ж хотілось затриматись тут якомога довше.
– У львівського клубу з фінансової точки зору ніби все добре, команда піднімається вверх по турнірній таблиці і у майбутньому планує грати в єврокубках. Ти готовий зв’язати свою подальшу кар’єру виключно з «Карпатами»?– Звичайно, я бачу тут своє майбутнє. Впевнений, що наступного року поборемось за Лігу Європи. Особисто я, маю саме такі цілі та й в очах хлопців теж бачу великий потенціал аби це здійснити. Немає нічого неможливого, потрібно тільки працювати.
– Ти вже встиг трішки познайомитись не тільки з містом, а й з львівською публікою…– У Львові підтримка якась особлива. Завжди, граючи проти цієї команди, відчував тиск від трибун та вболівальників. Радий бути частиною цього клубу й відчувати їх підтримку на собі.
– Іноді їхній стиль уболівання буває не зовсім футбольним: фаєр-шоу, петарди…– У будь-якому випадку, це є частиною футболу. Важко забрати або й навіть уявити гру без цього. Фанати живуть командою і, зокрема, завдяки їм ми й намагаємось перемогти та піднятись в турнірній таблиці. Дивитись на фаєр-шоу подобається, правда дихати важко (сміється). Але, нічого страшного, зачекали, поки розійдеться туман і продовжили грати далі. Можливо, така пауза теж деколи корисна.
– Можливо, вже вивчив кілька зарядів львівських ультрас?– Один знаю. Чув, що кричали прізвище Боровика (сміється). Та, мабуть, Женя їх краще знає, ніж я.
«ТРАВИЛИ» МАТВІЄНКА, ЩО ВІН ЗБІРНИК»
– Кожен футболіст мріє пограти в Європі, та зараз склалась така неприємна тенденція, що українці часто не отримують ігрової практики в своїх клубах. На що впав би твій вибір, обираючи між лавкою запасних у топ-клубі та постійною футбольною практикою в Україні?– Тяжке питання. Мабуть, ігрова практика в Україні. Принаймні, зараз я так думаю, а коли зіткнусь з цим особисто, можливо рішення трохи зміниться.
– Зовсім скоро матч України з хорватами. До штабу збірної викликали Миколу Матвієнка, як оціниш його шанси вийти у старті та чи зможе він впоратись з покладеними на нього обов’язками?– Думаю, що повністю впорається. Шанси вийти зі старту є, адже його позиція є зараз проблемною. Не вважаю, що Матвієнко слабший за Артема Федецького. Звичайно, Федецький має великий досвід за плечима, але Коля – амбіційний молодий хлопець. Саме такі футболісти потрібні зараз нашій збірній. Якщо, Андрій Шевченко зробить акцент саме на молодості, то не думаю, що хтось буде його в цьому звинувачувати. Рано чи пізно, а збірна повинна оновлюватись, то чому б не зараз.
– Зроби власний прогноз на матч проти Хорватії?– Сподіваюсь, що вистачить сил пройти хорватів. Буду сильно переживати за Матвієнка, якщо він вийде. Ну і, звичайно, за збірну, але за Колю більше (сміється).
– Якось по-особливому проводжали Матвієнка у розташування збірників?– В основному, ми його більше «травили», що він «збірник». Можливо, просто заздрили (сміється). Насправді, всі будуть несамовито підтримувати та перейматись за нього, а він переживатиме ще більше за нас.
– Нещодавно, в Інтернеті з’явилось відео його музичної посвяти в збірну…– Він ще раніше нам написав, щоб не сильно сміялись, як подивимось відео.
«НЕ РОЗУМІЮ ВІДСУТНІСТЬ МОТИВАЦІЇ, ГРАЮЧИ У ВИЩІЙ ЛІЗІ КРАЇНИ»
– Інколи трапляються ситуації, коли тяжко знайти у собі мотивацію. Що тебе надихає, аби йти далі?– Не вважаю, що має бути мотивація, коли граєш у Лізі Парі-Матч. Особисто я, починаючи футбольну кар’єру, просто мріяв там грати. Не розумію, як можна бути невмотивованим, виступаючи у вищій лізі країни. Я прагнув до цього все дитинство й юнацтво, тому не розумію відсутність такого стимулу. Навпаки, мусиш кожен матч виходити на поле й доводити власну майстерність, прагнути досягати ще більших висот, працювати над собою. Мотивація може зникнути хіба у Мессі з Роналду. Вони – одні з найзаможніших футболістів, котрі грають у кращих чемпіонатах світу, не знаю чому вона у них і досі є.
– Зараз, футбольний спад в такої іменитої команди, як київське «Динамо», пов’язують саме з відсутністю мотивації у гравців…– Думаю, це проблема тих футболістів, у кого вона відсутня. Яка б там не була зарплата, та ми граємо в одному чемпіонаті, про це не варто забувати. Не вкладається в голову, як може зникнути мотивація, коли команда грає в Лізі чемпіонів. Ти, навпаки, маєш кожної секунди доводити, що гідний основного складу.
– Як оціниш календар? Спочатку два домашніх матчі, а пізніше аж три виїзних, до того ж, всі за Дніпро, неблизька дорога, еге ж?– Мабуть, «Карпати» насолили комусь (сміється). Переглядав футбольний графік «Ворскли», у них домашній-виїзний матч чергується, все як у нормальних людей. Звичайно, я жартую. Особисто мені, немає різниці, коли та як грати. Все одно, доведеться провести ці поєдинки, щоб набирати власні очки.
– Наскільки важко переносяться такі дальні виїзди? Взяти, хоча б, те саме Дніпро, 18 годин потягом й вже виходиш втомлений…– У будь-якому випадку, це частина роботи. Звичайно, як і всі, тяжко переживаю такі поїздки, але нічого не вдієш. Добре, що наступного дня є тренування, там скидаєш все навантаження. Більша відповідальність все ж лежить на самій грі. Не хочеться після невдалого результату стільки часу їхати в автобусі та морально «грузитись». Тому, особисто для мене, такі матчі завжди хочеться виграти.
– Ти з «Карпатами» вже встиг пізнати все: поразка, перемоги, нічия. Як команда переживає всі ці етапи після ігор?– Тільки прийшовши, я бачив, що тиск останнього місця відображався на психологічному стані хлопців. Зараз, після двох перемог вже почали більше вірити в себе. Надіюсь, на такій самій хвилі ми надалі будемо перемагати та здобувати очки.
– Траплялись такі моменти у футбольній кар’єрі, що хотілось заплакати?– Було таке, хотілось плакати у матчі з «Жиліною». Тоді, ми 3:0 вигравали, але пропустили на останніх хвилинах. Хоч я не грав, але відчуття від того приємнішими точно не стали.
«УЛЮБЛЕНИЙ ЗАКЛАД У ПОЛТАВІ? «ЛЬВІВСЬКА КАВ’ЯРНЯ»
– Футболіст – особа, котра завжди перебуває на прицілі журналістів та фотокамер. Розкажи, скільки часу ти приділяєш своїй зовнішності?– Не так вже й багато, точно менше за дружину. Секрет моєї зачіски? Мокрі руки (сміється). Роблю це щоразу, перед тим як вийти на вулицю. А вже перед виходом на поле налаштовую не зачіску, а готую виключно свій мозок до гри.
– Кого із своїх партнерів по полю ти можеш назвати найстильнішим?– Зараз когось «притравлю» (сміється). Мабуть, Голодюк. Чому? Подобається його зачіска.
– Наскільки популярною людиною ти себе відчуваєш?– На вулицях впізнають, та до параної ще далеко. Ловиш на собі погляди, але не більше, на шию ніхто не вішається. Дружина до сих пір не розуміє, чому у нас беруть автографи та фотографуються. Ще не звикла до моєї популярності (сміється).
– Як твоя кохана ставиться до уваги з боку жіночої частини вболівальниць?– Абсолютно адекватно, у мене мудра дружина. Незважаючи на те, що регулярно пишуть в соцмережах, телефон ніколи не перевіряє.
– Перебуваючи у складі якої команди відчув себе знаменитим?– Якщо чесно, то й досі такого не сталось. А мінімальна популярність прийшла тоді, коли з «Олімпіком» вийшли у Прем’єр-лігу. Думаю, більшість і не знали хто я такий, але автографи все одно брали (сміється). Так само було і в Полтаві.
– Полтава – досить невеличке місто. Чи були у тебе якісь по-особливому улюблені місця?– Там багато цікавих закладів, теж є «Львівська кав’ярня», ми часто приходили туди на чашку смачної кави. Іноді, разом з сім’єю обідали в ресторані у центральній частині Полтави, там відкривається дуже гарний вигляд на місто.
– Що можеш розказати про нічне життя у Полтаві?– Чесно кажучи, не було часу ходити по нічних клубах. Хіба що, це було на банкетах разом з командою, але зовсім не часто. У Львові? Збирались у Funclub – це заклад дружини Ігоря Худоб’яка. Святкували його день народження, він запрошував всю команду разом з коханими та дітьми.
«УЛЮБЛЕНИЙ МУЛЬТИК – «СВИНКА ПЕППА»
– Кожен футболіст в команді має власне прізвисько. Розкажи, як кличуть тебе?– У команді мене банально кличуть «Льоха». Потрібно зробити, щоб так продовжувалось і надалі, бо прочитають це й точно захочуть щось вигадати. Які були? Колись «Довгим» кликали, але мені вона не подобалась (сміється).
– Хто з команди полюбляє найбільше жартувати та підколювати?– У нас таких багато, наприклад, Женя Боровик, Саня Гладкий. Як жартують? Мабуть, смішно (усміхається). В основному, у нас дорослі підколюють молодших. Як би не було тяжко визнавати, але в «Карпатах» я відношусь до когорти саме дорослих.
– Розумієш все, що говорять партнери по команді, не виникає мовних проблем?– Мене не завжди розуміють, коли я російською до когось говорю. Завжди перепитують, потім я вже теж переходжу на українську. Нестеров мені одного разу казав, щоб я вже нарешті визначився якою мовою говорити. Не можу розмовляти у Львові виключно російською, не виходить. Інколи, навіть не задумуючись починаю говорити українською, аби людина зрозуміла, що я від неї хочу. Та ніяких конфліктних ситуацій не було. Насправді, тут дуже дружелюбна атмосфера, люди добріші, ніж на півдні країни.
– Знаєш, що означає слово «коліжанка» (подруга) та «філіжанка» (чашка)?– Карета якась чи що? Ніколи б не вгадав, що це подруга. Філіжанка? Близька подруга? Виходить, від подруги до чашки один крок (сміється). Мене Нестеров готував до цих питань, але я вже майже все забув, він багато подібних слів знає. Можливо, знайдеться вільна хвилина, то підівчу.
– Говорячи про вільний час, які твої найулюбленіші заняття?– Його у мене майже немає: дім, сім’я, дитина, робота. Вільний час може бути тільки на зборах між тренуваннями, але й тоді знаходимо собі заняття – граємо в карти. Якщо прочитаю за місяць кілька книг, то добре. Подобається як пише Джозеф Мерфі. Взагалі, я такі розумні книги читаю, що аж самому страшно (сміється). Часто, цитатами з прочитаних книг підписую фото в Інстаграмі. Хочу якось спробувати почитати автобіографії футболістів та відомих людей. Говорять, цікава книга про Алекса Фергюсона та Златана Ібрагімовича.З донькою завжди дивимось «Свинку Пеппу» – це наш улюблений мультик, ще є «Бен і Холлі», «Фіксики». А як не мультфільми, то бігаємо по квартирі та граємо у футбол. Вона від мене тікає, а я біжу з м’ячем її наздоганяю. Приходжу додому з тренування і починається інше – тренування з донькою (сміється).
