Перед хлопцями дуже соромно. Чому Львів провалив зустріч із воїнами-десантниками
Минулої суботи зустріч воїнів-десантників, які повернулися з війни, мала бути найголовнішим пріоритетом, а все решта – похідним.
Чимало факторів спричинили те, що дуже мало мешканців Львова вийшли 30 червня зустрічати воїнів 80-ї десантно-штурмової бригади, що повернулися з місць бойових дій на Донбасі. Однак найголовнішим було те, що ця зустріч не отримала належного інформаційного та організаційного забезпечення та не стала пріоритетом номер один для місцевої влади, вважає політолог-міжнародник та волонтерка Софія Федина.
Минулої суботи дуже мало львів’ян прийшли зустріти та віддати шану воїнам 80-ї десантно-штурмової бригади. Коли я переосмислила цю подію, то дійшла висновку, що всі акценти у Львові були розставлені неправильно. З одного боку, зрозуміло, що впродовж чотирьох років війни жити в суцільному напруженні не можна. Також зрозуміло, що в нас мирна територія, тому життя має йти своїм шляхом.
Але в будь-якій ситуації ми маємо виставляти належні пріоритети, саме ті, що є найважливішими для всіх нас. А найголовніше, насправді полягало в тому, що до Львова повернулися люди, завдяки яким ми сьогодні живі, живемо в спокої і маємо можливість проводити різні заходи. У цьому випадку всі заходи та публічні події у Львові минулої суботи мали бути підпорядковані саме зустрічі львівських десантників.
Що далі я розмірковую, то більше розумію, що того дня жоден захід не мав права розпочатися, допоки його учасники не долучилися до зустрічі воїнів. От наприклад, урочисті заходи до Дня Канади були призначені рівно на 11-ту годину, тобто, на той же час, коли вояки вісімдесятки прийшли маршем до центру міста. Деякі мої знайомі з Канади страшенно хотіли привітати українських воїнів, однак не могли цього зробити, бо згідно з протоколом повинні були взяти участь у заходах до Днів Канади. Чому ці заходи запланували на одну годину?
Наскільки мені відомо, не був задіяний церковний ресурс, щоби повідомити людей через священиків про цю подію, не були задіяні дитячі табори, не залучили дипломатичний корпус, який, як на мене, мав би у повному складі бути на цій події – влада мала запросити дипломатів.
Звичайно, не можна відкидати й байдужості багатьох людей. Проте серед моїх знайомих та волонтерів велика частка казала, що не знала про цю зустріч, що вони не побачили повідомлень про зустріч воїнів-десантників, а отже, цих повідомлень було замало. І результат також про це говорить – дуже мало людей, які прийшли привітати воїнів. Я не вірю, що Львів настільки байдужий. Чому Біла Церква ледь не всім містом зустріла вояків 72-ї механізованої бригади, люди з інших районів приїжджали? Бо їх організували. А в нашому випадку вийшло, як вийшло і перед хлопцями дуже соромно.
І всі фактори треба врахувати, щоби під час зустрічей інших частин, які повертатимуться з війни до Львова, ми знову не припустилися таких помилок. У суботу 80-а ДШБ мала бути найголовнішим пріоритетом, а все решта – похідним. На жаль, важливішими виявилися джазовий фестиваль, різні урочистості, ІТ-форум, а воїни з 80-ї бригади залишилися на маргінесі. З таким ставленням ми у війні не переможемо.
До речі. Сьогодні президент РФ Путін присвоїв звання «Львівської» московській танковій бригаді. Ми бачимо ці натяки на повзучу окупацію, зазіхання і на Львів. Тому маємо усвідомити, що нас хтось має захистити. А якщо ми зневажаємо захисників (маю на увазі офіційні структури, а не простих людей), тоді може статися й так, що скоро офіційного українського Львова не буде.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
