«Подорожі, про які не можна не писати»: у Львові презентували книгу Максима Беспалова

(На фото: автор спілкується з читачами)

Ви були на Шпіцбергені. Як Вам північний архіпелаг?

(Сміється.) Я про це написав книжку — 250 сторінок вражень від того арктичного архіпелагу. Подобається, я тому й написав книжку, бо хотілося розповідати всім-всім-всім. Коли тільки повернувся, розповідав друзям, родичам, які спочатку слухали з цікавістю, а потім я трохи їх вже занудив, але сам ще не виговорився… Завжди хочеться розповідати більшій і більшій кількості людей про це місце.

І багато там українців?

Багато, десь чверть населення від архіпелагу, незважаючи на те, що це Норвегія. Там десь більше 400 українців зараз живе. Раніше було більше двох тисяч (ще у радянські часи), це навіть більше, ніж було норвежців, близько половини населення архіпелагу.

А чим це зумовлено?

Тим, що там є шахти. І спочатку Радянський союз, а потім Росія везе туди шахтарів. А які найкращі шахтарі на радянському і пострадянському просторі? Звісно, з Донбасу. Туди везли і везуть шахтарів з України. Коли ми туди приїхали, нам сказали, що місто Баренцбург має 450 чоловік населення, і 400 з них — це українці. Ми були дуже здивовані, і коли людина на рецепції сказала: «О, українці! Наші!». Ми потім постійно ходили і всі казали: «Наші! Наші! Наші приїхали!».