Помер відомий львівський вуличний художник Томас Орбелі
23 листопада тіло Томаса знайшли на лавці біля Домініканського собору: якраз навпроти пам’ятника іншому відомому-невідомому художнику, дуже на нього схожого – самоуку Никифору Дровняку. Між ними справді надто багато спільного.
Обох доля зв’язала зі Львовом. Обоє були знаними й визнаними майстрами у своєму “цеху”, але це не забезпечило їм богемного життя чи всенародної впізнаваності й популярності. Обоє – не звідси. І якщо Дровняк з відносно недалеких країв – Лемківщина. То Орбелі- грузин.
Народився Томас у Тбілісі 1951 року. Починав як доволі успішний та затребуваний архітектор, реалізувавши чимало проєктів в Батумі, Кутаїсі, Телаві, Зугдіді й Тбілісі. Які тільки будівлі не проєктувавОрбелі у свої ранні роки – музеї, філармонії, готелі, санаторії, ресторани, будинки відпочинку та житлові масиви.
Але далі в його житті відбуваються якісь переломні події, про які сам Томас не розповідав. Відомо тільки те, що вони круто перевернули його життя та закинули на стихійний ринок “Вернісаж” у Львові, що біля театру ім. М. Заньковецької, де він перевтілився у вуличного художника.
Це в дечому класична історія, типаж – як “мандрівний філософ” чи “вічний мандрівник”. Але в художників – свої канони жанру. І після особистої катастрофи Томас, вочевидь, прийняв ці правила, і жив як після катастрофи до самого кінця.
Томас був представником вуличної субкультури, “естетики дна” місцевого простору. Туди ж входять ті талановиті люди, митці, інтелектуали, щось в житті яких виносило їх за буйки зрозумілого та передбачуваного успіху в творчій тусівці.
Ван Гог – чудова ілюстрація образу: геній свого особистого жанру, надто незрозумілий у творчості та надто надокучливий у побуті, не міг не писати картини, хай би який треш не відбувався з його життям через малювання, яку б ціну не доводилось сплачувати.
Томаса неодноразово могли прихистити, пропонували місце, де він міг би бути в захисті та безпеці, міг змінити своє існування на краще – але він сам відмовлявся. Йому було комфортніше жити трохи не за правилами нормативного соціуму, ніби “за” ним, “поза”, хоча жив він між людей, в самому центрі Львова, щодня комунікуючи з безліччю найрізноманітніших львів’ян, все прекрасно в цьому житті розуміючи. Однак такий у нього склався вибір навпіл із обставинами.
Творчо та професійно Томас вважав, що художник повинен бути голодним, а творити щось справжнє можна було тільки “в холодному підвалі, при свічці”. Принаймні для нього це працювало, і щось інше могло б знищити в ньому митця. Хоча про підвал – це більше метафора, адже малював Томас і на вулиці – чудернацькі картини у стилі примітивізму, які він як не продавав за копійки, то просто дарував тим, хто їх вподобав.
