Праволіворадикали. Як у Львові «Автономний опір» і «Азов» виявились ворогами і однодумцями

Агнозією називають патологічний стан, у якому людина не може розрізняти праву й ліву сторону. Типова проблема, коли йдеться про українську політику. Поділ на лівих і правих тут досить умовний, а подекуди парадоксальний. Як, наприклад, у Львові, де ліві радикали водночас є націоналістами та вшановують Бандеру, а праві виступають із антиолігархічними лівими гаслами.

Молодіжна організація «Автономний опір» виникла 2009 року. Тоді була вона правою, а її неформальним лідером та спонсором – «свободівець» Юрій Михальчишин. 2012 року Михальчишин став нардепом, і невдовзі їхні шляхи розійшлися. «Автономи» стали непримиренними опонентами ВО «Свобода» та проголосили себе лівими.

Щоб розібратись, де тут праве, а де ліве, вирушаю знайомитись.

Цитадель

Лівий Львів ховається за чорною брамою неподалік від залізничного вокзалу. Це місце зборів організації «Автономний опір». На першому поверсі маленька взуттєва крамничка й хостел, другий винаймають активісти: тут їхній штаб і спортивний зал. Увесь комплекс називають Цитаделлю.

З вогкого коридору з облізлими стінами заходжу до охайного спортзалу, облаштованого активістами. Сюди за символічний внесок ходять тренуватись професійні спортсмени; для самих «автономів» зал безкоштовний. На стінах банери: перекреслені свастика й двоголовий орел, а посередині герб України.

Збори “Автономного опору”

– Це символізує нашу ідею: ми проти фашизму та імперіалізму. Ми за Україну, – пояснює «автоном» Максим Осадчук. На інших банерах – символіка Української повстанської армії, Організації українських націоналістів, портрет Нестора Махна.

Максим Осадчук

– Коли влаштовували марш УПА, до нас долучились праві, бо і для нас, і для них українські повстанці – герої, – додає Максим. Романа Шухевича «автономи» особливо поважають: за їхніми словами, у певний момент він став соціалістом. – Ми соціалісти й націоналісти, й тут немає нічого дивного. Бо ми любимо свою країну і хочемо, щоб у ній усе було добре.

Переходимо темним коридором до іншої кімнати – штабу «Автономного опору». Сьогодні тут буде щотижневе зібрання. Стіни просторого приміщення завішані камуфляжним брезентом.

Татуювання Максима Осадчука

– Постійних активістів небагато – людей тридцять, – розповідає Максим. – Кожен має встановлений мінімум: чотири-п’ять годин на тиждень мусить присвятити роботі для АО.

Робота «автономів» – дописи в інтернеті, організація акцій та спортивних турнірів, розробка агітаційних матеріалів, які оплачуються з власної кишені активістів.

Сергій Марко

– Організація, зал – усе це доказ того, що ініціатива може існувати без керівництва та найманої праці, а головне – без вливання капіталу, – говорить Сергій Марко, ще один активіст. «Автономний опір» – організація без ієрархії: виконання необхідних завдань і проведення зборів контролює модератор, але він постійно змінюється.

Хоробрий

Святослав Хоробренко головує у Цивільному корпусі «Азов» на Львівщині, тепер вже політичній партії «Національний корпус». Йому двадцять один рік, хоча виглядає старшим: віку додає доглянутий заріст на щоках і втомлений погляд. На ньому светр з оленями. Він помічник народного депутата Андрія Білецького, поки що – на громадських засадах. Але після того, як завершить навчання в університеті, планує пов’язати життя з політикою.

Святослав Хоробрий

Після чергової сесії в міськради він йде в кав’ярню.

– Ми – націоналісти, тому, відповідно, праві. Звісно, є неординарне ставлення до деяких етнічних груп. Ми маємо намір змінювати все в країні, від економічного до громадського сектору… Какао, будь ласка, – замовляє Святослав, коли підходить офіціантка, й веде далі. – В цілому діємо в межах консерватизму та класичних цінностей.

Класичними він називає цінності, описані ідеологами націоналістичного руху.

– Ми хочемо, щоб хлопці були не просто спортсменами, а воїнами: у м’язах, у голові, в серці. Ідеологічно правильними, сильними людьми, – говорить Святослав.

У спортзалах «Азова» всі охочі можуть займатись безкоштовно. Таким чином організація залучає до своїх лав свіжу кров. Всіх охочих запрошують і на різні акції, беруть в поїздки.

Зараз «Національний корпус» створює своє молодіжне крило, в яке зможуть вступати підлітки від 14 до 18 років. Потім ці люди зможуть стати членами партії.

– У цьому осередку ми продовжуватимемо виховувати молодь. Будемо влаштовувати ідеологічні бесіди, перегляди фільмів, спортивні тренування. Так ми зможемо поступово втягувати наших прихильників в ті політичні процеси, якими займаються, скажімо, вже «дорослі гравці», – розказує Святослав.

За його словами, всі акції та заходи осередку фінансуються небайдужими людьми: волонтерами та бізнесменами, які поділяють погляди активістів.

– Ми всі не їздимо на машинах, не маємо купу футболок чи прапорів. У нас є мінімум необхідних речей. На все це скидаються люди зі всієї України, хто скільки має.

Друзі-вороги

На збори «Автономного опору» приходять два десятки людей. Є новенькі – школярі. Сьогодні модерує Сергій; його каденція завершується, й на зборах мають таємним голосуванням обрати нового модератора.

Говорять про поточні справи: розподіл обов’язків, кількість годин, необхідних для роботи. Поки дискусії про зменшення необхідної кількості робочого часу на тиждень стають дедалі жвавішими, Максим дістає з полиці книжку Євгена Герасименка «Наша еволюція та наша традиція». На його зап’ястку татуювання – перекреслений півострів Крим.

– Я сам із Криму. Під час Майдану ми проводили там різні акції. Якось повернулись із великої проукраїнської акції, раділи, що зібрали стільки людей. А на ранок мені подзвонили друзі й сказали, що все скінчено – в Криму російські військові. Довелося виїхати звідти. Поки що півострів для мене втрачений.

Виїхавши з Криму, Максим пішов служити до батальйону «Айдар».

– В мене багато друзів серед правих. Навіть не друзів, а побратимів із батальйону. Це більше, ніж дружба. Ми не конфліктуємо з політичних питань, – розповідає він.

Проте із львівськими правими, особливо «Азовом» і «Правим сектором», «Автономний опір» не дружить.

– От «Азов», наприклад, – говорить Максим, – він же ж продажний. Вже доведені їхні зв’язки з Аваковим. Вони просто діють на руку чинній владі. Це повністю суперечить нашій ідеології.

До розмови підключається ще один активіст – Денис Мацола, теж кримчанин. Він в «Опорі» не так давно – лише три місяці.

– Я вже якось собі думав – ми ж з правими підтримуємо ті самі ідеї, чому ми по різні сторони барикад? І знайшов відповідь – бо ми виступаємо за повне усунення олігархічного класу, а вони – за усунення чинної олігархічної влади. Вони просто одну еліту хочуть замінити іншою – своєю.

Націоналістична еліта

Збори «національного корпусу» відбуваються в обласній універсальній науковій бібліотеці. В залі близько півсотні людей. Переважно це юнаки 18-20 років. Під час виступу всі сидять тихо, слухають та майже не задають питань. Виголошуючи чергову промову Святослав не забуває підкреслювати – цей осередок – націоналістична еліта.

Збори “Азову”

Про зв’язки з чинним міністром внутрішніх справ відповідає:

– Наша партія не пов’язана з Аваковим ані в політичному, ані в фінансовому полі, – говорить Святослав. – Це закидують наші вороги, щоб спробувати дискредетувати молоду перспективну силу, яка дійсно готова щось міняти в країні.

Говорить, вони взагалі не співпрацюють з жодною політичною партією, тільки з організаціями. Такими, як «Правий сектор», наприклад. А от з лівими силами в Україні не підтримують зв’язків, бо каже, що вони з різних світів.

– «Автономний Опір», наприклад, – це кишенькова організація різного роду проросійських фондів. Може не всі активісти це до кінця усвідомлюють, але це так.

– Та вони взагалі комуняки всі в тому «опорі»! – раптово втручається в розмову один із активістів. Коли йдеться про лівих, кожен хоче висловитись. Зазвичай говорять, що «Автономний опір» – це «рука Кремля» у Львові. У націоналізм «автономів» не тут не вірять. Говорять, що це лише політичний піар. Дієвий, говорять.

– Треба вести правильну пропагандистську роботу з людьми, особливо з молоддю, – докидає Олександр, військовий. Під правильною – він пояснює – мається на увазі націоналістична.

Прогресивні цінності

Ледь не кожен з активістів «Автономного опору» – журналіст або блогер. Максим є редактором порталу «Прометей», де публікуються й інші ліві активісти. Вони вірять, що пропаганда в інтернеті – головний інструмент протидії правим.

– Ми маємо певний набір цінностей, які вважаємо прогресивними. І ми, звичайно, їх пропагуємо, – говорить активіст.

– Звісно, «Азов» топитиме нас у політичному просторі, – долучається до розмови Сергій. – Вони ж продажні. І головний їхній при владі. Чого від таких чекати?

– А ми проти цієї влади, – підхоплює Максим. – Тому не йдемо в політику. Ми ніколи не будемо загравати з урядом. Там усі пов’язані між собою.

Одним із своїх головних завдань «автономи» називають знищення олігархії. Кажуть, олігархи винні в усіх нинішніх негараздах.

– Сьогодні держава не є представником народу, – говорить Сергій. – Вона відстоює тільки інтереси олігархів. Тому ми підтримуємо ідею докорінного змінення системи. Ми виступаємо за владу всього народу. Щоб кожен мав змогу приймати рішення та брати участь в керуванні країною.

«Автономи» зауважують, що все ж повинна бути виконавча влада, але з можливістю відкликати її представників у разі помилок та неправомірних дій.

За словами Сергія, українські олігархи збагатилися переважно на тому, що у свій час незаконно приватизували великі підприємства.

Денис підхоплює:

– Ми за соціалізацію власності. Важко поки уявити, як це має функціонувати в ідеалі. Чи то буде контроль за підприємством з боку робочого колективу, чи то збоку місцевих громад, на території яких знаходиться установа.

Але сенсу в націоналізації, за словами «автономів», зараз теж немає – все одно при владі ті самі люди.

– Змінити цю систему можна вже сьогодні, підсумовує Сергій. – Але тільки революцією.

Прагнення змін

Після зборів «азовці» збираються групками –вирішують нагальні питання чи просто розмовляють.

– Ми стали менше вірити владі, – говорить Віталік. Він також військовий, раніше служив у батальйоні «Азов». – Всі її представники просто лобіюють свої інтереси. Якщо ми хочемо міняти країну, спершу треба позбутись усіх тих олігархів, що сидять у парламенті та в уряді.

Святослав додає, що в Україні до влади прийшов олігархічний клас через те, що всі великі підприємства у свій час були приватизовані. Тепер їхні власники можуть маніпулювати урядом, чиновниками, контролювати грошові потоки.

– Такого не повинно бути. Контрольний пакет всіх найбільших стратегічних підприємств має бути націоналізований.

До теми приєднуються інші активісти:

– При владі повинні бути націоналісти. Тобто ті, хто справді робитиме все для нашої країни, а не своїх кишень, – починає розмові один із активістів.

– У нас би все було, якби не розікрали. Якби гроші, які виводять в офшори, залишити в країні та пустити на розвиток економіки, ми не були б найбіднішою країною Європи!

– Ми повинні показати країні, що ми сильні та сміливі. Хай влада пам’ятає, що народ підняв Майдан. І якщо зараз буде щось таке, ми вийдемо знову, проте тепер уже зі зброєю.