Творче подружжя патріотів презентувало у «Тюрмі на Лонцького» воєнну лірику
Збірку віршів «Рабство у генах лікують повстаннями» авторського дуету відомої правниці Наталії Крісман та її чоловіка Романа Лесюка, котрий повернувся з АТО, подружжя презентувало у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» під час 23-го Форуму видавців у Львові.
Привітати авторів із виходом в світ поетичної збірки прийшло чимало їхніх друзів, котрі надихали подружжя на творчість. Сценічна розмова, що розпочалася із демонстрації документального фільму, точилася довкола тем революційних Майданів і війни, зради й самопосвяти, високих поривань духу, аж до готовності скласти життя на вівтар свободи Батьківщини, а також пошуку шляхів до перемоги, — усе це становило як провідну проблематику й образність рецитованих та співаних поезій, так і виступів громадських діячів.
«Під обкладинкою цієї збірки не просто вірші, а шмат живого серця не тільки сучасника, а учасника всіх українських майданів, що тривають вже кілька сотень років. Для нас із Романом є важливим почути відгук нашої поезії: чи резонує він із суспільними переживаннями та настроями часу? — тому ми дякуємо усім друзям із гарячими майданівськими серцями, які стояли завжди опліч, вірили й допомагали. Це завдяки їм вірші із цієї збірки ставали піснями і фільмовими роликами, і це завдяки їм я стала на червону трояндово-солом’яну доріжку переможців у номінації «Натхнення Майдану» на фестивалі «Воля Громади», — зізналася Наталія Крісман.
За словами поетеси, збірка «Рабство у генах лікують повстаннями» присвячена трирічному Матвійку, котрий надихав батьків на написання віршів, які нині знає вся без перебільшення Україна. Саме із думкою про вільну Батьківщину для свого сина і його світле майбутнє Роман Лесюк пішов на війну, звідки писав в смс-ках до дружини окопну лірику, а та одразу ж викладала її на сторінках соцмереж, доповнюючи своєю, часто писаною від чоловічого імені. «До війни писав усе бойове, а саме на війні мене наздогнала лірика. Коли став сумувати за дружиною, це виливалося у вірші, які ставали піснями», — пояснив Роман Лесюк.
Цей духовний зв’язок поетичного листування в оправі із світлин з родинного альбому став листом у майбутнє до Матвійка у вигляді 200-сторінкової книжки, що була видана за фінансової підтримки Ореслави Хомик, голови Всеукраїнської громадської організації «Союз українок». Також п. Ореслава Хомик разом із Ярославом Кендзьором опікувалися Романом Лесюком, коли потрапив на лікування до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону. Присутній у музеї на презентації збірки Ярослав Кендзьор виголосив полум’яну промову, суголосу віршам Наталії Крісман.
«Майдан не десь, а саме у душі, де кожен собі вибудовує Україну чесну, справедливу, сильну, незалежну, вільну від усілякої скверни. Якщо такою зможемо її воскресити, тоді звільнимо велику Богом дану Батьківщину, за яку воюємо і зброєю і словом і гаслом «Воля або смерть!». Це гасло я перейняла із червоно-чорним значком від діда Рудольфа іще підлітком», — розповіла Наталія Крісман, яка походить із поважного роду львівських лікарів.
«Випробування нашого часу важкі, але вони зробили нас справжнішими. Війна забрала багато друзів, але й подарувала чимало нових, наші вірші знайшли прихильність і в «рускоязичних бандеровців». Ми писали їх нашим приятелям із побажанням повернутися живими, ми присвячували їх вічній пам’яті полеглих Героїв. І кожним словом закликали позбуватися рабства», — підсумувала Наталія Крісман.
Відчути силу поетичних рядків, що їх самі автори прирівнюють до зброї, слухачам допоміг майстерний вокал майбутньої оперної співачки Галини Ляльки, а також декламування студентів факультету № 6 Львівського державного університету внутрішніх справ, яких підготувала до виступу викладачка кафедри кримінально-правових дисциплін Юлія Соломко.
ВИПЛЕСКУЙМО РАБСТВО ІЗ ГЕНІВ!!!
Країна, що з’їхала з глузду,Все ходить і ходить по кругу,Латає іржаві кайдани,Сплюндровує власні Майдани,Вдягає корони нікчемам,Вручає дипломи невченим,Виношує зради химерні,Вчиняє загарбникам двері,Вступає з чортом в перемир’я,Ламає хребти непокірним,Вмиває лапища у крові,Краде імена у героїв,Свободу у зародку душить,Вливає отруту у душі,Глуха, бо не чує, як плачуть,Наосліп веде, бо незряча,Упевнено йде у безодню…
А нарід, скажу я вам, друзі,Не хоче «двохсотим» йти грузом,Бродити наосліп по кругуВ країні, що з’їхала з глузду!Зализує рани зболілі,Майдани виношує світлі,Виплескує рабство із генів,Вдихає свободу в легені,Плекає новітніх героїв,Що кличуть «До зброї, до зброї!!!».
Джерело: lonckoho
