У Львові відновлять пересадку трупних органів

У 2018 році в Україні дають старт трансплантації органів від померлих донорів. І цей старт розпочинається з пілотного проекту з пересадки нирки, який апробують на базі діючих в Україні Центрів трансплантації: у Запоріжжі, Києві, Дніпрі, Харкові, Львові та Одесі. На реалізацію цього проекту у держбюджеті на 2018 рік передбачено 112 млн грн.

Трансплантацію нирки від трупного донора у новому році зможуть робити, навіть тоді, якщо поправки до закону про трансплантацію ще не встигнуть прийняти (вони проголосовані у першому читанні й підготовані до другого).

Про це заступник міністра МОЗ Олександр Лінчевський заявив в інтерв’ю виданню Інтерфакс-Україна.

Нині трансплантація в Україні, у порівнянні з країнами Європи, на дуже низькому рівні. Пересадку нирки від трупного донора роблять лише в Запоріжжі, і то всього 3-4 операції на рік. А потребують таких пересадок – тисячі. І порятунку таким хворим шукати ніде.

Згідно з законодавством європейських країн, іноземцям можуть пересадити трупну нирку лише у тому випадку, коли ніхто з їхніх громадян не потребує трансплантації. А оскільки хворих, які потребують пересадки, й у них доволі багато, наші громадяни на нирку можуть і не дочекатися.

У Білорусі є квота, яка дозволяє віддати певну кількість трупних нирок іноземцям, але у черзі також треба стояти тривалий час.

Ще один надважливий момент – вартість операції. У Білорусі вона коштує близько 70 тис. доларів, у Польщі та країнах Європи – ще дорожче. У наших хворих, здебільшого, таких грошей нема.

В Україні в рамках пілотного проекту, за словами Олександра Лінчевського, всі витрати на операції з пересадки нирки візьме на себе держава. Оці 112 млн грн, що закладені в бюджеті, заплановані саме на оплату операцій.

У Львові до 1999 року проводили пересадки трупної нирки , та після гучної кримінальної справи, яка завершилася нічим, такі операції припинили. Відновили їх лише у жовтні 2008 року, але лише від живого родинного донора: батька, матері, брата, сестри, дідуся, бабусі, подружжя. У Львові таких трансплантацій щороку роблять до 20 (цього року – 13). А людей, які потребують пересадки, як мінімум, лише на Львівщині у 10 разів більше.

За яких умов у львівському Центрі трансплантації відновлять пересадку нирки від трупного донора? Чи готові трансплантологи до таких починань? На яких підставах операції з пересадки трупних органів можливі, якщо зміни до Закону про трансплантацію ще не прийняті?

Ці та інші запитання ZAXID.NET адресував головному трансплантологу Львівщини, доценту Львівського національного медуніверситету Ростиславу Жуку.

Єдиного реєстру донорів органів в Україні не було і нема досі

Пересадка трупних органів, за словами Ростислава Жука, згідно з нашим законодавством, в Україні нині дозволена. Не має лише чітко виписаного механізму, як його втілювати в життя. До 1999 року в Україні діяла презумпція згоди, відповідно до якої вважалося, що всі ми апріорі можемо бути донорами, якщо за життя не зробили протилежної заяви. Така презумпція діє в половині країн Європи.

У 1999 році був прийнятий Закон (він діє і досі), згідно з яким в Україні діє презумпція інформованої згоди, або, як її частіше називають, презумпція незгоди. Тобто, потенційний донор ще за життя має зробити заяву, що після смерті його органи можна використовувати для трансплантації. Якщо людина за життя такої заяви не зробила, то дозвіл після її смерті повинні надати близькі родичі. Але реалізувати цю вимогу на практиці було неможливо. Люди, які готові написати відповідні заяви були і зараз є, але не було де ці заяви зареєструвати. Єдиного реєстру не було і він досі не створений.

«У країнах, де діє схожа презумпція незгоди (це друга половина країн Європи, США, Канада), це питання вирішується доволі просто. Коли людина отримує паспорт, посвідчення водія, будь-який інший документ, вона заповнює заяву з анкетними даними. І одним з питань у цій заяві є – чи згодні ви стати донором після смерті? У нас цього не було і досі нема», – каже Ростислав Жук.

Зміни до Закону про трансплантацію, який мають прийняти депутати, за словами головного трансплантолога, не будуть торкатися презумпції. Тобто, у нас так і залишиться презумпція незгоди. Але мають бути розроблені національні реєстри потенційних донорів, куди будуть заносити прізвища тих, хто згодний стати донором після смерті, а також реєстри відповідних відмов.

Без координаційного органу зрушення в трансплантації неможливі

Без створення органу, який би реально координував роботу трансплантаційних центрів і баз забору органів, розпочати трансплантацію нирок від трупного донора нереально.

«Як він буде називатися: національна чи державна служба координації трансплантації, для мене, практичного хірурга, значення не має. Головне, щоб цей орган був створений і працював як слід», – каже головний трансплантолог.

У розпорядженні координаційного органу мають бути всі реєстри (вони повинні бути закриті і захищені). Він, на думку Ростислава Жука, повинен мати доступ до певних імунологічних досліджень, у тому числі до результатів так званого тканинного типування. Усі потенційні донори ще за життя мали б бути протиповані (обстежені). Цей аналіз робиться один раз і впродовж життя не змінюється. Координаційна служба мала б, власне, координувати роботу центрів трансплантації, баз забору органів, формувати загальнонаціональний лист очікування на пересадку органів і тканин. Скажімо, лікарі констатували смерть мозку та кондиціонують донора в одному з міст України. А вже координаційна служба встановлює, що відповідно до листа очікування й результатів обстежень, нирка донора може підійти реципієнту зі Львова, другий у черзі – хворий з Києва, а печінка донора може врятувати життя хворому із Запоріжжя.

Головний трансплантолог Львівщини Ростислав Жук

Банку органів для пересадки, як пояснив Ростислав Жук, не може бути апріорі. Нирка після забору повинна бути пересаджена до 24 годин, печінка – до 6-8, підшлункова залоза – до 6, серце, легені – до 4 годин.

Для трансплантації органів у всьому світі використовується військова чи прикордонна авіація (не вертоліт).

Досвід країн, де трансплантація органів на дуже високому рівні, показує: найчастіше перевозять нирки, печінку. Коли мова йде про пересадку серця, легенів, то потенційного донора доставляють в клініку, де буде проводитися трансплантація.

Найбільша проблема – діагностика смерті мозку

Люди, які готові пожертвувати після смерті своїми органами для порятунку інших, в Україні є. Навіть глава УГКЦ Святослав Шевчук висловив готовність стати донором після смерті. Якщо людина за життя не виявила бажання бути донором, згоду можуть дати її родичі. Але найбільша проблема, за словами лікарів, буде не з отриманням згоди, а з діагностикою смерті мозку. Забір органів для трансплантації можливий тільки після константації смерті мозку.

Діагностику смерті мозку проводять не трансплантологи, а анестезіологи. А для них – це зайвий клопіт, додаткова відповідальність, яка не передбачена посадовими інструкціями. Пілотний проект передбачає внесення змін до посадових інструкцій анестезіологів, відповідну доплату за надмірну роботу, відповідальність і лікарям, і центрам загалом.

Значку кількість громадян тривожить запитання: чи не помиляться лікарі при виставленні діагнозу – смерть мозку? Адже для встановлення такого діагнозу потрібна відповідна апаратура, яка є далеко не у всіх лікарнях країни.

«Є затверджена інструкція з діагностики смерті мозку і певні клінічні критерії,які перевіряються декілька разів протягом певного часу. Та якщо у членів консиліуму є сумніви по певних критеріях, тоді проводяться так звані підтверджувані тести. Одні є прості, для них не потрібна спеціальна апаратура, зокрема, тест від’єднання від дихального апарату. Інші тести – це визначення різниці насичення газів у венозній крові,що відтікає від мозку, і в артеріальній крові пацієнта; а також транскраніальна доплерометрія – неінвазійне дослідження мозкового кровоплину. Для таких досліджень вже потрібна відповідна апаратура. На Львівщині подібна апаратура є тільки в Львівській обласній клінічній лікарні. Та вона у першу чергу має бути в клініках, де є нейрохірургічні відділення, бо саме там є найбільше потенційних донорів – хворих з черепно-мозковими травмами, масивними інсультами, неоперабельними пухлинами головного мозку тощо», – каже Ростислав Жук.

Львівські трансплантологи готові до роботи в пілотному проекті з пересадки нирки від трупного донора, бо мають неабиякий досвід з трансплантації нирки. На їхньому рахунку – понад 100 успішних операцій від живого родинного донора. І вони готові розвивати трансплантацію далі, якщо будуть створені умови (і юридичні, і організаційні) для проведення таких операцій.