Чому їздити Львовом на велосипеді без шолома – нерозумно

Дотримуватися правил дорожнього руху і принципів здорового глузду, не маючи шолома на голові, у нашому місті неможливо.

Фото: Назарій Фарш/ІА Дивись.info

Tvoemisto.tv продовжує дискусію про те, чи варто їздити на велосипеді вулицями Львова без шолома.  Прихильники цієї ідеї уже мали змогу висловити свою думку. Сьогодні слово має Денис Маруневич, який носить шолом і каже, що радше матиме тріщину в ньому, ніж у своєму черепі.

Перший велосипед мені купив тато. Тоді мені було п’ять років, тримати рівновагу на велосипеді я не вмів. Причіпні маленькі коліщата допомогли:  я незграбно проїхав свої перші 50 метрів… а потім  упав разом із велосипедом у підвальну  яму завглибшки у свій зріст. На щастя, я не травмувався, але цю історію пам’ятаю дотепер.

Значно пізніше, коли зріст уже дозволяв мені їздити на татовій «Україні» під рамою, мене збила машина. Тоді я порушив правила, але хто тоді про таке думав? Я опинився під автомобілем, якраз між передніми колесами, і, лежачи на спині, роздивлявся бампер. Словом, досвід падінь, аварій, і поломок у мене багаторічний. Зараз я їжджу на гірському велосипеді та вдягаю шолом, хоч і не завжди. І ось чому.

На мою думку, Львів абсолютно не адаптоване, небезпечне місто для велосипедиста. В ньому таїться купа небезпек, які лиш чекають, щоб несподівано «звалитися» тобі на голову. І якщо ти їздиш щодня одним й тим самим маршрутом та  дуже добре знаєш кожен камінчик і яму на шляху, то, звісно, ризик травмуватися мінімальний. Але для тих, хто використовує велосипед не лише як транспортний засіб, аби їздити на роботу або на навчання, але й для того, щоб кататися і вивчати нові маршрути, ризик зростає.

Дотримуватися правил дорожнього руху і принципів здорового глузду, не маючи шолома на голові,  неможливо. Велосипедист має пересуватися велодоріжками, йому заборонено їздити тротуаром. Водночас велосипедисту заборонено їхати дорогою за наявності велодоріжки. З наявною мережею велодоріжок у Львові це просто безглуздя. В будь якому випадку тобі доведеться виїхати на дорогу, коли доріжка несподівано обірветься, а таке у Львові трапляється часто. Якщо на дорогу страшно, то зазвичай люди їдуть тротуаром, тим самим порушуючи ПДР.  

Ось список небезпек, які потенційно можуть призвести до падіння, а отже, й до травм:

·         Значна кількість автомобілістів не дотримується безпечної бокової дистанції. Недосвідчений велосипедист може запанікувати, коли за сорок сантиметрів від нього пролітає якийсь бусик або маршрутка. Наслідки паніки можуть бути вельми неприємними.

·         Пасажири не мають звички дивитися назад, коли виходять із машини. Тому, об’їжджаючи чергову припарковану автівку, треба бути уважним, щоб не влетіти в різко відчинені двері.

·         Поганий стан дорожнього покриття (узбіччя зазвичай у найгіршому стані). Їдучи невідомим маршрутом, будь готовий до глибоко посадженого дренажного люка, в якому навіть решітка має не всі ребра. Варто додати, що, коли ти маневруєш і об’їжджаєш ці кляті люки, не кожен водій готовий до твоїх різких маневрів.

·         Гілки дерев, що низько висять. Особливо небезпечні вночі, коли дивишся на підсвічену ліхтарем дорогу.

·         Бруківка. Не всюди вона рівна. Але дуже часто мокра і слизька. Це ж Львів.

·         Трамвайні рейки. Маю багато знайомих, які падали, перетинаючи колію.

·         Недотримання норм організації велоінфраструктури.  Це й банальні високі  бордюри, якими дуже часто починаються/закінчуються численні  короткі велодоріжки, обмежувальні стовпці без світловідбивачів, трампліни (є точно один на вулиці Крушельницької, але його достатньо, щоб отримати тяжку травму, якщо ти про нього не знаєш), завузькі велодоріжки, які межують  із завузькими тротуарами (на Городоцькій біля церкви святої Анни, наприклад).

·         Пішоходи, які в навушниках гуляють по велодоріжках. Тут без коментарів.

·         Технічні несправності. У дорозі може злетіти ланцюг, спустити колесо…. Це  може статися на одній з численних львівських «гірок» (наприклад,  на Горбачевського,  Крушельницької,  Дорошенка та інших).

Звісно, шанс отримати травму голови при падінні менший, аніж, скажімо, кінцівок. Але, хай яким є той шанс, я не знаю жодного ровериста, який згоден раз на рік чи раз на десять років отримувати черепно-мозкову травму. Адже падіння навіть на дуже малій швидкості можуть бути дуже небезпечними.

Є низка типових аргументів проти шоломів.

«У шоломі я виглядаю дурнувато». Контраргумент: Дурнувато ти виглядаєш без шолома, коли їдеш дорогою. Велосипедист у шоломі більше помітний на дорозі, а таких водії поважають більше. (Слова водія).

«Шолом псує зачіску». Контраргумент: можна в рюкзак класти гребінець.

«Шолом не завжди пасує до одягу».

«Шолом можна загубити або десь забути». Контраргумент: його легко можна причепити ланцюгом чи замком разом із велосипедом.

«У шоломі незручно (зайва вага на голові, натирають ремінці, спекотно, холодно)».  Контраргумент: на ринку представлені тисячі шоломів, серед яких можна підібрати зручний варіант для кожного. У спеку шолом захищає від сонячних променів, має гарну вентиляцію; у холодну погоду можна одягати балаклаву або баф.

А порівняння звичок велосипедистів і правил дорожнього руху в інших країнах (Німеччині, Данії, Нідерландах абощо), на мою думку, є недоречним. Адже менталітет учасників дорожнього руху та стан велоінфраструктури в цих країнах і в нас кардинально відмінні.

Тому самі вирішуйте, потрібен вам шолом чи ні,  але пам’ятайте що ліпше мати тріщину в шоломі, аніж у власному черепі. До того ж, використовуючи різноманітні засоби захисту, ви подаєте гарний приклад юним велосипедистам.