Львів’янин позивається з Гройсманом до Європейського суду

Беззаконня іменем революції

Після Революції гідності, 25 березня 2014 року Михайла Казимира було призначено на посаду голови Державної екологічної інспекції України. Але з часом, особливо після парламентських виборів, унаслідок певних політичних обставин ідеологічні переконання пана Казимира почали не збігатися з життєвими принципами тодішнього прем’єр-міністра Яценюка. До роботи голови Держекоінспекції почали особливо прискіпливо придивлятися, шукаючи кожну несуттєву дрібничку, яка могла б сприяти його добровільному відходу із займаної посади. Але пан Казимир уперто не розумів натяків «до побачення». Утім, хто шукає, той знаходить. І міністр екології та природних ресурсів Ігор Шевченко «виявив», що Держекоінспекція нібито не виконала дві постанови та 10 доручень Кабміну, 5 звернень нардепів, два листи комітетів ВРУ, 5 звернень громадян. Він запросив о 15:00 20 січня 2015 року Михайла Казимира до міністерства для надання письмових пояснень з цих питань. Хоча, як виявилося пізніше, вже 19 січня міністр скерував прем’єрові подання на звільнення М.Казимира. То для чого був увесь цей цирк з дачею пояснень?

Зрозуміло, що запрошення було лише формальним приводом для розмови – ніхто пояснень пана Казимира, які він письмово і ґрунтовно надав 20 січня, до уваги не взяв, і вже 21 січня 2015 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України, його було звільнено з посади. Причому з доволі рідкісним для державного службовця такого високого рангу формулюванням – за одноразове грубе порушення трудових обов’язків (пункт 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України). Як законослухняний чиновник Михайло Миколайович за своїм підписом видає розпорядження Держекоінспекції про оголошення розпорядження КМУ про своє звільнення. Але водночас зазначає на документі, що не згідний з рішенням Кабміну і вважає його таким, що суперечить чинному законодавству України.

У чому полягало це «одноразове грубе порушення трудових обов’язків», Михайлові Казимиру так і не пояснили. Як і не повідомили про те, що питання про його звільнення виносять на розгляд уряду (на засідання Кабміну його також не запросили). Ось так, «іменем революції» голова Держекоінспекції України став тимчасово безробітним.

Феміда контра Кабмін: суд почав жити по-новому

Пам’ятаючи революційне гасло, що «справедливість є, і за неї варто боротися», 20 лютого 2015 р. Михайло Казимир подав позов до Львівського окружного адміністративного суду про визнання нечинним розпорядження КМУ про своє звільнення. Оскільки вважає, що жодних порушень під час роботи на посаді голови Держекоінспекції України не вчиняв і дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення накладено безпідставно та незаконно. Він також просив суд поновити його на посаді. Пан Казимир вірив у ще одне гасло революції, що тепер усі житимуть і все творитимуть по-новому.

Не переповідатиму всі перипетії судового засідання, яке тривало понад півроку, але Львівський окружний адміністративний суд 14 вересня 2015 року, задовольнив судовий позов Михайла Казимира повністю. Розпорядження Кабміну про його звільнення визнано протиправним. Суд видав також виконавчий лист до Кабміну про поновлення на роботі та виплату заробітної платні за вимушений прогул.

Зрозуміло, що в Києві на таке «нахабне» рішення суду не сподівалися, тому подали апеляцію до Львівського адміністративного апеляційного суду. 24 грудня 2015 року суд ухвалив апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду – без змін.

У старих апаратників уряду – шок. Кабмін подає касаційну скаргу на цю ухвалу до Вищого адміністративного суду України. Але й цей суд у березні 2016 року ухвалив рішення на користь Михайла Казимира. Представники влади звернулися із заявою до Верховного Суду України про перегляд ухвал Вищого адмінсуду. Але колегія суддів Судової палати Верховного Суду України відмовила Держекоінспекції, зазначивши, що підстав для провадження справи немає.

«Ми бандіто, гангстеріто і плюванто на законо»

Й оскільки вже вищої інстанції в Україні немає, то Кабмін дав собі спокій, а Михайло Казимир почав чекати на рішення про поновлення та виплату заробітної платні. За справу взялися судові виконавці. Але Кабмін і їх ігнорував. Ба більше, за невиконання рішення суду державним виконавцем на Кабінет Міністрів України двічі було накладено штраф! А невиконання рішення суду – це вже кримінал. За заявою пана Казимира поліція розпочала досудове розслідування. Натомість прокуратура відмовилася прийняти і реєструвати заяву про кримінальне правопорушення. Але пан Михайло через суд змусив прокуратуру м. Києва зареєструвати свою заяву та внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення. До справи долучаються уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Генеральна прокуратура, яка проводила перевірку причин невиконання рішення судів.

А тим часом секретаріат Кабінету Міністрів просить Мінекології дати пропозиції щодо цієї ситуації. Чиновники найвищого рівня починають банальну юридичну казуїстику, видумуючи нові причини, щоб відтягнути рішення суду. Мінекології запропонувало звернутися до суду, щоб той роз’яснив… як рішення суду виконувати. І сміх і гріх. Коротше кажучи, найвища виконавча влада робить усе можливе й неможливе, щоб не виконувати законного рішення судів.

Михайло Казимир розповідає, що в Україні вичерпав усі можливі законні важелі впливу на виконання рішення суду. «Як домогтися справедливості звичайній людині, коли я, маючи величезний управлінській досвід, юридичні знання, заради правди пройшов усі судові інстанції задля захисту своїх законних прав? Дивує, що в державі, яка називає себе правовою і прагне до європейських цінностей, таке можливе. Невже прем’єр-міністр України Володимир Гройсман не може бути законослухняним чиновником і виконати рішення суду? Але, напевно, нині власне вся суть влади в тому, що вона не думає про звичайних людей, про їхнє життя, дотримання законів та побудову правової держави. У мене не було іншого виходу, як домагатися справедливості у своїй справі за кордоном. Бо тут уже справа принципу: нікому не дано право порушувати закон: ні Президенту, ні прем’єр-міністрові, ні звичайному працівникові. Тому я вирішив подати відповідний позов проти уряду України до Європейського суду з прав людини. Як ви знаєте, це можливо лише за умови, коли тут, в Україні, було пройдено всі щаблі судових інстанцій. Мій позов у Страсбурзі було прийнято до розгляду на початку січня цього року», – розповідає Михайло Казимир.

Ось така історія про нову українську владу і дотримання нею законів та прав і свобод своїх громадян. Прикро, що, вкотре виносячи рішення у Страсбурзі, Європейський суд з прав людини визнає винною державу Україну. Бо в цій ситуації іншого рішення бути й не може. Але винна тут не держава і народ, а недолугі чиновники, які мають лише одну мету – піар і власне збагачення ціною рабського життя своїх громадян.

Нічого не міняється в самостійній, але за суттю ще дуже радянській Україні. Напевно, замість присяги на вірність українському народові, найвищим державним чиновникам треба співати стару пісеньку з мультфільму про капітана Врунгеля, яка може стати неофіційним гімном усіх корупціонерів та пройдисвітів у владі.

Андрій БОЛКУН, Leopolis.news