Скільки коштує вічний спочинок на одному з найдавніших некрополів Європи
Якщо написати в інтернеті в пошуковику “продам місце на Личакові”, за декілька секунд отримаємо низку оголошень. Їхпублікують на спеціальних сайтах для оголошень в рубриці… “Продаж нерухомості”. Ціни стартують від 10 тисяч доларів, пише газета “Експрес”.
…Телефоную за одним із номерів, вказаних у оголошенні. Слухавку підіймає Андрій. Він розповідає, що склеп, який продає, належав ще його прабабусі. Вона там і похована. Сам гробівець розрахований на шість поховань.
“Та тепер не він нам потрібен, а гроші, — розповідає Андрій. — А прабабця моя давно там лежить, десь років 50 буде.То не проблема — залийте собі бетоном, і користуйтеся”.
Протягом усієї розмови Андрій рекламує гробівець. Каже, що навколо чисто, завжди прибирають. Розташований він майже одразу біля входу, поруч поховані відомі люди. А отже, гробівець розміщений в туристичній частині Личакова.
Продавець розповідає, що має всі документи на нього. Свого часу за правом успадкування він оформив цей родинний склеп на своє ім’я. Зараз готовий у будь-яку мить разом з покупцем піти до юристів і переписати цю “нерухомість”.
“Звичайно ж, нам треба буде ще узгодити всі питання з керівництвом цвинтаря, — каже Андрій. — Та це не має стати проблемою, про все можна домовитись”.
Телефоную за іншим оголошенням. Людина, що підняла слухавку, представляється Ігорем.
“Цей склеп ми придбали ще за радянських часів. Тоді в ньому була похована якась полька, ми навіть не знаємо, хто вона, — розповідає Ігор. — А зараз тут вільні чотири місця. Сам же склеп передбачений на шість осіб. Ми лише свою бабу поховали, яка й купувала його…”
Далі Ігор розповідає, що право власності на склеп насправді належить не йому — він лише займається продажем. Справжній власник — його племінник Володимир.
Домовляюсь про зустріч, щоб я міг оглянути “вічну нерухомість”. У призначену годину біля головного входу до Личаківського цвинтаря до мене підходить чоловік приблизно 50-ти років, вдягнений у робочий одяг. Виявляється, пан Ігор саме працює неподалік — кладе плитку на вулиці Мечникова, там триває ремонт дороги.
“Маю п’ять хвилин, ходімо, покажу тобі гробівець, — бере мене під руку продавець і заводить у браму. — Тут насправдінедалеко, на 35 полі. По центральній алеї йти треба. Місце гарне”.
Поки він нахвалював, ми швидко прийшли на місце. Це старий гробівець першої половини ХХ століття. Видно, що йогоколись приводили до ладу, але давно вже тут ніхто не порався. Поволі заростає мохом, обростає травою. Поруч є нові поховання. На самому гробівці вибито напис — “Родина Михальчишиних” та три імені з датами: польською “Bilikowskich Zofja Bielska” та українською “Дарія Михальчишин” і “Ярослав Михальчишин”.
“Те, що тут інші імена вибито, не страшно — затреш собі. Це просто робиться, — каже мені пан Ігор. — За 10 тисяч доларівтобі продамо. Це ще дешево, адже ціни нині ростуть. Подивись, інші й по 35 тисяч “зелених” правлять. А тобі тут треба буде ще ремонт робити. Тому таку знижку роблю”.
Пан Ігор запевняє, що його знайомий нотаріус швидко впорається з документами.
“Зараз у мене на руках є акт купівлі цього гробівця, різні чеки про сплати за нього, — каже чоловік. — Зробимо щесвідоцтво про смерть наших родичів, щоб підтвердити, що мій племінник Володимир є єдиним власником. Ну і напишемо документ, що відмовляємося від будь-яких майнових претензій щодо цього склепу, щоб ти спокійний був. У того ж нотаріуса й завіримо все. Можемо ще піти до начальника цвинтаря, у нього спитати. Але, думаю, він нам лише заважатиме. Захоче і собі долю. Тут ти сам вирішуй, платити тобі”.
Що ж, звертаюсь до директора Личаківського цвинтаря Михайла Нагая. Розповідаю, що в інтернеті можна купити гробівець на кладовищі.
“Звичайно, якщо до мене прийде двоє людей і скажуть, що хочуть здійснити акт купівлі-продажу склепу, я їм цього не дозволю зробити, — каже пан Нагай. — Але люди в нас хитрі. Таку процедуру можуть провести без нас, зі “своїми” юристами. До нас просто прийдуть, відрекомендуються далекими родичами — і в нас не буде підстав відмовити в переоформленні документів”.
“Те, що ви розповідаєте, нечувано! Такі пропозиції — незаконні! Ніхто не має права продавати або купувати гробівці, — каже Лілія Онищенко-Швець, начальник управління охорони історичного середовища Львова. — Згідно з законом “Про поховання та похоронну справу” будь-яке поховання має бути недоторканним, воно належить родині похованого і права на передачу його стороннім особам не передбачено. Личаківське кладовище — це не просто цвинтар. Це музей, перш за все! Музей національного значення. Тому зміна зовнішнього вигляду давніх гробівців, написів на них, скульптур є неможливою. Звісно, реставраційні роботи 100 — 200-річних склепів проводять, але тільки з дотриманням встановлених форм…”
До речі, площа цього відомого на всю Україну некрополя — 40 гектарів. Її третина — туристична частина, побачити якуприїздять із усіх куточків світу. Адже на 86 полях некрополя спочивають відомі українці, а їхні могили стали архітектурними пам’ятками.
Прикро, що в історичній частині цвинтаря можна натрапити і на занедбані поховання. На полі №50 — закиданий сміттям надгробок архітектора Михайла Ковальчука. Маленький хрест із табличкою, просіла земля і навислі зверху могильні плити сусідніх поховань. Наголошу, що це вже в туристичній частині кладовища! А відійшовши від туристичного шляху трохи далі, узагалі помічаю цілі поля, вкриті двометровими непролазними хащами з трави та кущів. На крайніх під парканом полях №66, №44, №85 — неможливо підійти до жодної могили. Похилені хрести, поламані надгробки…
Ілля КОНТІШЕВ
