Корона львівської імперії: ТОП-5 незреалізованих авантюр Садового

logo
65110_korona_lvivskoji_imperiji_top_5_nezrealiz.jpeg


sadovyjsholomА так хотілося корону… Фото: ВголосУсі ми лишень грішні люди на цій грішній землі. Незалежно від статі, освіти, посади, розміру взуття чи наявності родичів за кордоном, більшість із нас змушена докладати зусиль, аби шляхом забезпечення власних матеріальних статків зайняти певне місце у суспільстві чи бодай прогодувати сім’ю.

Однак у багатьох, окрім марудної професійної діяльності чи милоїсерцю вечорової приватної ідилії, існує ще й третій кит буття. Хобі! Річ, яка часом відволікає нас від роботи чи краде наші помисли від родини. Непримітний на роботі інженер може виявитися докою у філателії чи нумізматиці. Шанований університетський професор далеко за опівніч може затриматися у фотелі з недалеким “рекетирським” детективом. А скільки їх, несамовитих спортивних фанатів і полум’яних жонолюбців, запійних гуляк і близоруких комп’ютерних геніїв…

Нам невідомо, чи людина, про яку йтиметься нижче, колекціонує метеликів, кохається у поезії чи, боронь Боже, ховаючись під ковдру, слухає не джаз, а дешеву російськомовну попсу. В неї набагато оригінальніше захоплення.

Андрій Іванович Садовий — доволі успішний бізнесмен. Зокрема, від політики. Гадаємо, не варто зосереджуватися на його успіхах (без іронії), які багатьом відомі. Домовимось сьогодні говорити про хобі Андрія Івановича. Воно у нього, як уже було заначено вище, доволі оригінальне — продукування ідей. Пана Садового без перебільшення можна було б назвати ідеологом сучасності. Та от біда — львів’яни, навіть голосуючи за нього, далеко не завжди толерують його «прожекти», а подекуди навіть їх висміюють.Воістину, нема пророка у своїй вітчизні, нема пророка у Львові.

Форпост спробував згадати п’ятірку найідіотичніших затій Андрія Івановича, котріі не знайшли підтримки невдячних сучасників.

СПЕЦІАЛЬНИЙ СТАТУС ЛЬВОВА

Перша гучна «блаж» Садового вилізла на світ Божий ще в пору його марення головним кабінетом Ратуші. І коли діючий на той час мер Василь Куйбіда без угаву повторював: “Наше місто — найкраще”, Андрій Іванович пішов далі, вимагаючи Львову спеціальний статус.

Ідея надання Львову спеціального статусу позиціонувалася Садовим не як передвиборчий хід, а як запорука майбутніх гараздів міста. Інша річ, що з таким самим результатом Андрій Іванович міг би добиватися створення незалежного Курдистану чи вимагати від Монголії відшкодування за збитки, завдані ханом Телебугою мурам середньовічного Львова. Хто б із мешканців міста відмовився жити у податковій оазі (хоч би й авторства Садового), однак більшості все ж таки було зрозуміло, що жоден збір підписів, жоден місцевий референдум не матиме абсолютно ніяких правових наслідків, адже такі питання на місцевому рівні не вирішуються. Однак навіть попри це львів’янам, які таки підтримали цей піар-хід штабу Садового, цікаво було б дізнатися, чому ініціатива канула в Лету одразу після провалу Андрія Івановича на виборах мера. Під час наступних, уже успішних кампаній, про жодні статуси він більше не згадував. І в цьому, слід відзначити, виявив цілковиту непослідовність.

moloduysadikУ молодості Андрій Садовий марив спеціальним статусомНаприкінці лютого 2002-го року лобійоване Садовим питання референдуму розглядала сесія Львівської міської ради, яка його успішно поховала. За проголосувало лише 17 депутатів, а присутній на засіданні нардеп Ярослав Кендзьор взагалі охарактеризував ситуацію як «передвиборчу референдумну шизофренію». Втім Андрій Іванович пообіцяв не здаватися і невдовзі після поразки на виборах 31 березня того року в інтерв’ю своїй газеті «Поступ» заявив: «Питання спеціального статусу Львова буде актуальним доти, доки ми його не отримаємо».

Нині думається, що Садовий вчасно попустився своєї ідеї, бо в нинішніх реаліях хлопці з СБУ мали би зайву роботу…

КОРОННА ТЕМА

Було б нечесно стверджувати, що програш на перших мерських виборах якимось чином пошкодив хобі Андрія Садового. Продукування ідей нікуди не поділося від цього винахідливого чоловіка.

Замість проваленого спеціального статусуна люди було винесено ідею коронувати львівську Ратушу. Мовляв, був у нас король Данило, значить місто ми королівське, отож бо й на головній міській споруді має висіти корона.

Під «коронну ідею» підігнали наукове підґрунтя. Мовляв, за дослідженнями істориків, корону Данило отримав від Папи, вочевидь, восени, тому коронацію львівської Ратуші організатори вирішили відзначати 4 жовтня 2003 року.

Як казав на прес-конференції Андрій Садовий, корона є на ратушах усіх міст, у яких були королі — наприклад, у Празі, Кракові. Чому ж Львів має пасти задніх?

Андрій Іванович, правда, не уточнював, що розміщення на ратушах гербів, складовими яких є корона, – це не зовсім власне корона. Якщо ж десь і є корони, як, скажімо, у Стокгольмі, то з’являлися вони з вищої ласки королів, котрі ще тоді були. А от так, щоби простий хлоп, навіть якщо він пишеться Садовим, взяв і коронував…

Ну й ледь не пропустили цікавий момент. Організатори планували організовувати впродовж усього 2003-го року у Львові кондитерські та кавові фестивалі, низку концертів та театральних імпрез під егідою ювілею коронації. З фестивалями у Садового на відміну коронації все склалося набагато краще.

Не знати, чи авторство ідеї коронації належить безпосередньо багатопрофільному фахівцеві Садовому, чи комусь із його оточення, однак у певних колах пропозиція викликала недвозначні кпини, адехто просто висміював ідеолога.

Так, львовзнавець Петро Радковець відзначав: “Я не бачу жодного історичного підґрунтя не те щоб для встановлення корони, а взагалі — щодо постановки такого питання. Нема жодних історичних прецедентів для її встановлення. На шпилі Ратуші, яка стояла до 1826 року, був тільки орел і флюгер у вигляді лева. На сучасній Ратуші, яка у своєму теперішньому вигляді постала після 1848 року, перше, що було встановлено, — український прапор у 1918 році. До речі, наголошу, вперше прапор над львівською Ратушею підняли саме українці».

ЗАКРИТТЯ ГАЗЕТИ «РАТУША»

Ставшши міським головою, Садовий тут же прикрив своє дітище – газету «Поступ», яка кілька років хвалила його і на страх, і на совість. Певно, тоді новоспечений мер подумав: якщо немає газети, яка мене хвалить, то чого б це мала існувати газета, яка мене критикує. І заповзявся знищувати одне з найдавніших львівських видань – орган міської ради.

ratushaКоротко описати історію протистояння мера з журналістами Форпост попросив у головного редактора «Ратуші» Миколи Савельєва:

«Спроби ліквідації «Ратуші» Садовим і К відбувалися у кілька етапів. Відразу після приходи до влади Садового питання про зняття мене з посади було внесено на сесію, але набрало тільки 22 голоса. Після чого Садовий зробив спробу перетворити газету у щомісячний “Вісник” – теж повне фіаско. Згодом Садовий задумав пустити газету на приватизацію, згідно з Законом про малу приватизацію, залишивши газеті тільки вивіску. Пізніше зробили спробу «віджати» в газети приміщення – теж не вдалось. Перманентне недофінансування, яке привзвело до голодування редактора і 2 журналістів у приймальні Садового – належні гроші виконком (більше 300 тисяч грн) відразу ж виділив.

Далі Садовий вирішив діяти через сесію: депути вже були прихоплені. Питання в порядку денному сесії було сформульовано так: «З метою реформування газети «Ратуша»… звільнити Савельєва МиколуВолодимировича». Голосування – і бракне два голоси! Тоді Садовий зібрав нічну сесію, де таки звільнили редактора газети “Ратуша”, тобто мене! Редактором призначили іншу людину. При її представленні трудовий колектив встав і вийшов з примішення. Охорона нового редактора в приміщення не впустила. Я ж подав до суду. Суд скасував ухвалу, яка була прийнята з грубими порушеннями. Це, напевно, вперше в історії пануваня Садового він зазнав такого серйозного удару.

Нарешті в минулому році був прийнятий державою Закон про роздержавлення, який розбурхав у Садового надію. Але він має один нюанс: поки йде роздержавлення,не можна звільняти редактора і «віджимати» в редакції майно».

Отож, після всіх спроб міського голови«Ратуша»і далі залишається єдиним в Україні комунальним виданням, яке критикує діючого мера.

СТАДІОН ЗА ГРОШІ МІСТА

Як не могли Садовому догодити жодні потенційниі інвестори, котрі хотіли працювати на Грибовицькому сміттєзвалищі, так і не до вподоби йому були інвестори стадіону до ЄВРО-2012.

Профукавши купу часу, Андрій Іванович вийшов з геніальною ідеєю будувати стадіон коштом міського бюджету. Заклики тверезо мислячих людей опам’ятатися, бо бюджет не гумовий, а в місті ще купа невирішених проблем, на мера не діяли. Більше того, голова проявив увесь свій дипломатичний талант і схилив на свій бік більшість депутатського корпусу.

Отож, 4 серпня 2008-го року відбулася позачергова сесія Львівської міськради, під час якої депутати проголосували за ухвалу «Про укладення управлінням капітального будівництва департаменту житлового господарства та інфраструктури договору генерального підряду будівництва стадіону на вул. Стрийській». Ухвалою давався дозвіл УКБ укласти договір генпідряду на будівництво з компанією «Alpine Україна», а саме будівництво мало вестися за міські гроші.

sadikboryaЧи був би у Львові стадіон імені Садового, якби не “друг Боря”Усі, хто вміє рахувати, знову почали бити на сполох: чи не звар’ював часом Андрій Іванович, бо ж не про сто гривень йдеться. І навіть не про сто мільйонів. Але мер наполягав на своєму і вже через день привселюдно пояснив, де братиме гроші: будівництво стадіону фінансуватиметься за рахунок продажу землі та майна.

11 вересня під час чергової сесії Садовий б’є себе в груди  і запевняє, що все йде за планом. Але раптом уже 8 жовтня, як грім серед ясного неба, з’являється інформація, що жодна австрійська Alpine жодного стадіону у Львові не будуватиме. Як виявилося, в процесі «усушки-утряски» умов договору не зійшлися в ціні. Чи то справді австрійці ні з того ні з сього раптом захотіли більше грошей за роботу, чи то змушені були підняти розцінки пропорційно до зростання вартості «відкату»…

Після цього Андрій Іванович, наче нічого і не сталося, заявляє: «Бюджет міста Києва більший, аніж бюджет усіх міст України разом узятих. Проте стадіон до ЄВРО-2012 там будують за кошти держбюджету. Натомість ми робимо це за кошти громади. Ми що, найбагатше місто? Як на мене, оптимальним варіантом було б фінансування будівництва львівського стадіону саме за кошти держбюджету». При цих словах заплакали навіть найрафінованіші циніки…

Далі все пішло по колу. Нові словеса, новий пошук інвестора і т.д. Аж поки не прийшли донецькі з Колесниковим, зі своїми фірмами і бюджетними грошима під ці фірми. Подейкують, ідеологам стадіону на місці перепали тільки копійки із очікуваних «відкатних» надприбутків.

ВТОПИТИ ГРОШІ У СТАВКУ

Про свіжу ідею команди Садового відкопати в центральній частині Львова, на вулиці Вітовського, давно неіснуючий Пелчинський став, Форпост писав зовсім недавно. Тому не будемо детально заглиблюватися в цю тему, нагадавши проте, що в цьогорічному бюджеті вже закладено 600 тисяч на розробку документації.

Андрій Салюк, голова ради Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, почувши про ідею, взявся за голову: «Там же ж не йдеться лише про засипаний став, який можна відкопати і він стане таким, як був колись. За сто років багато чого змінилося, на місці, де був став, повиростали нові споруди. Це означає, щостворюватимуть фактично новий об’єкт, а не ревіталізовуватимуть історичний»

«Я все ж таки сподіваюся, що на тих 600 тисячах, виділених на проект, все й закінчиться. Освоять півмільйона, зрозуміють, що їхній прожект, – це чистої води бздура, і на тім заспокояться», – каже Андрій Салюк.

Але є люди, які дивляться на стан справ оптимістичніше. І одразу проводять паралелі із замком Любомира Буняка. Ідея відбудувати замок на Високому Замку була останньою фантазією Любомира Костянтиновича на посаді мера…


А поділитися?