Костянтин Омельчук: «Кожен, хто поставить перед собою ціль, може її досягнути»

Срібний призер Чемпіонату світу серед ветеранів, який проходив у місті Турин у жовтні 2016 року, закликає молодь до активного способу життя, загартовування духу і тіла.

– Костянтине Миколайовичу, чому Ви обрали саме цей вид спорту?

– Я, як і всі хлопці, хотів бути сильним, тому піднімав гантелі, гирі. Спочатку вдома, потім у Львівському медінституті, коли навчався. А вже як приїхав на роботу в Городок, то почав піднімати гирі більш цивілізовано. Їздити на офіційні змагання: чемпіонат району, області, а згодом і України. Потім, як почав менш активно займатися політичною і виробничою діяльністю, для збереження здоров’я та популяризації здорового способу життя, весь час ходив у спортивний зал. Прочитав в Інтернеті, що проводяться змагання для ветеранів (категорія після 40 років). Вперше в 2012 році був на Чемпіонаті світу в Мілані, там зайняв ІІІ місце, виборов бронзову медаль, а в цьому році вже подолав цей бар’єр.

– З якого віку Ви почали займатись гирьовим видом спорту?

– Вперше підняв гирю, думаю, десь у 14 років. Але це були любительські підйоми, я не знав тоді нормативів, не знав, що це спорт. Просто в нашому селі, де я народився, часто піднімали колесо чи зуб від трактора. Гирю піднімали, просто щоб бути сильнішими. А зараз ми працюємо за нормативами з дотриманням правил. Я вважаю себе напівпрофесійним спортсменом-культуристом.

– Що є запорукою Вашого успіху на Чемпіонаті світу в жовтні 2016 року, коли здобули срібло?

– Гирьовий спорт – це сила та витривалість. Ти бачиш суперників і хочеш зробити швидше, краще за них. Я вважаю, що кожен, хто поставить перед собою ціль, може її досягнути. Я кожного ранку прокидаюся о 5 годині ранку і біжу незалежно від погоди, тренуюся. Це теж тренування: сили волі, витривалості. Після пробіжки йду на перекладину, там сила формується. І тричі на тиждень ми проводимо тренування спеціалізовані, саме з гирями. Тому це залежить від самої людини, як вона поставить перед собою ціль, і як її досягатиме.

– Що дає наснагу займатись спортом?

– Напевно, сама участь у міжнародних змаганнях – це як нагорода до прагнення цим займатись. Я хочу показати молоді, що головне не нагорода, а участь. Те, що я взявся в такому віці: ще щось хочу, ще щось роблю і до чогось прагну. Тому що мої деякі знайомі просто сидять вдома, дивляться телевізор, вже ні до чого не прагнуть.

– Чи є якась філософія в гирьовому спорті, як, наприклад, в карате або в йозі?

– Гадаю, ні. Якщо подивитися з точки зору національних видів спорту – колись козаки підіймали ядро, прикріплюючи ручку до нього, це були такі перші гирі. Таким чином вони хотіли наростити силу. А зараз в Україні почав розвиватись такий вид спорту як хортинг, від слова Хортиця – славетний острів, на якому була розташована Запорізька Січ. У хортингу є бойовий вид і гирьовий. Ті, хто займаються цим спортом, виконують різні вправи з гирями. Думаю, можливо, в хортингу є якась така українська душа. А в гирьовому спорті, я б сказав, більше слов’янська.

– Що дало Вам тривале зайняття спортом?

– Я займався спортом, аби відволіктися від громадської та політичної діяльності. Був кандидатом у депутати Верховної Ради, працював головою адміністрації в Городку деякий час, займав громадську позицію – член Народного Руху України, співголова народної організації. Якщо дивитись на це життя – брехня, несправедливість, то десь хочеться просто забутися з гирями і не думати про те, що навколо нас. Гирі в мені виховують впевненість у собі, роблять сильним, здоровим. Також цей спорт допомагає в побуті.

– Чи є художня привабливість у цьому виді спорту?

– У гирьовому спорті є окремий розділ жонглювання гирями. Їх підкидають, роблять певні оберти, викидають на пряму руку догори. Пам’ятаю, в цирку таке колись показували. А на самих змаганнях немає художнього обрамлення. Цей вид спорту трохи монотонний, хоча ми стараємось популяризувати його. В Городку на таких святах, як Івана Купала чи Проводи зими, ми виносимо гирю і народ піднімає, хто більше. Це робиться просто так, для розваг.

– Пане Костянтине, у Вас є учні?

– Є, але небагато, правда, дуже прославлених немає. Хоча минулого року моя учениця – дівчинка 54 кг – на Чемпіонаті світу серед студентів у Словенії зайняла ІІ місце. Вважаю, це досить високий результат. Бо в ветеранській категорії головне участь, а вже от серед молоді змагається багато учасників, отже, має місце велика конкуренція і важче здобути перемогу.

– Чи стабільний інтерес у молоді до гирьового виду спорту?

– Як на мене, сьогодні інтересу в молоді немає до будь-якого виду спорту взагалі. Вони всі сидять у телефонах, комп’ютерах. Всі хочуть дуже швидкого результату, але в гирьовому спорті, аби чогось досягнути, треба багато працювати. Та ще й держава скоротила видатки на проведення спортивних змагань. Я часто ходжу до школи, щось дітям розповідаю. Трапляється, діти походять, подивляться, але їм стає важко і вони закидають спорт. Легше ж дивитись телевізор. Хоча кожен обирає свою дорогу. Заняття спортом – це не тільки здоров’я, це певний елемент щастя. Тим більше, якщо вибореш ще якесь місце на змаганнях, піднімається дух, і починаєш ставити складніші перед собою задачі. Краще, хай руки болять від гир, ніж голова від горілки.

Отже, як бачимо, за будь-якого віку можна досягати цілей і бути героєм для оточуючих.