«Пішов на війну у 18, як і дідусь»

logo
176049_pishov_na_vijnu_u_18_jak_i_didus.jpeg


Сьогодні в Україні святкують День українського добровольця. Вони без вагань стали на захист України в той момент, коли здавалось, що поразка неминуча. Їх ніхто не змушував і не обіцяв за це грошей. Дві, лише на перший погляд, звичайні історії львівських добровольців.

Родина 21-літнього Захара Саджаниці ‒ це справжня династія добровольців. Прадід був січовим стрільцем, а дідусь ‒ дивізійником. Естафета поколінь передалась і онуку. Бойовий шлях для Захара розпочався у вісімнадцять, рівно у стільки ж його дідо взяв у руки зброю як вояк дивізії «Галичина».

«Момент, коли він мене вперше привів на Личаківське кладовище, де поховані дивізійники, і я побачив вперше цей пам’ятник. Він мені розповідав, що ось цього чоловіка я знав, з цим я був на вишколі, а з цим я на Сибірі в одній камері сидів», ‒ розповідає доброволець Захар Саджаниця.

За мундир солдата німецької армії Євген Куцик відбув 15 років заслання. Із розповідей дідуся Захар точно знав, хто найбільший ворог. І після початку війни на сході одразу потрапив у розпал бойових дій. Понюхав пороху у легендарних Пісках в складі двох добровольчих батальйонів. Там же ж і отримав поранення.

«Стався випадок в Пісках: я йшов з чергування, був без бронежилета, нас почали обстрілювати, прилетіла міна, відстрибував і отримав поранення. Коли я приїхав поранений 6 січня перед Різдвом, дідусь дуже емоційно мене зустрів, казав щоб я подумав, чи далі продовжувати, але я побув мало на фронті, тому мусив поїхати ще раз», ‒ каже доброволець Захар Саджаниця.

Інша історія у Ігоря Карвацького. Багатодітний 44-літній чоловік з легкістю міг залишитись удома. Та у 2014-му оббивав пороги військкомату, допоки його не взяли до Збройних сил. Та героїчнішою за себе вважає свою дружину волонтерку.

«Я собі завжди задаю питання: цікаво кому важче ‒ мені здається, мені там було легше, як жінці вдома. На ній було все ‒ школа, робота, виховання дітей, а я мав одне завдання. Я тут – ворог там і на тому все», – робить висновок доброволець ЗСУ Ігор Карвацький.

Жінка із трьома дітьми мужньо сприйняла вчинок чоловіка. А після його повернення в Ольги розпочалась власна боротьба ‒ на львівській волонтерській кухні.

«В мене взагалі ніякого відчуття не було, але найголовніше, що я не мала страху. Він просто в мене такий мужчинка, що як сказав, то зробить. І прийшов тихесенько, нам розповів, що йде, ходив по військкоматах і просився», – розповідає дружина добровольця, волонтерка Оля Карвацька.

День добровольця відтепер офіційно відзначають в Україні 14 березня. В цей день чотири роки тому перші 500 бійців Самооборони Майдану прибули на полігон для формування першого добровольчого батальйону.


А поділитися?