Сповідь: Я закохалася …у рідного брата
Невістка наша мені не сподобалася з першого погляду. І тоді я вирішила діяти!
У дитинстві я страшенно його не любила. Мій брат був кволим,часто хворів, діставав синці від сусідського хлопчика, бо ніколине вмів за себе постояти і отримував, як мені здавалося, занадтобагато уваги від батьків.
У той час, як я сама будувала свою кар’єру та заробляла собі нахліб, батьки й у дорослому віці опікувалися братом: платили зайого житло, годували його, одягали. І це дратувало мене щебільше. Тому з братом ми бачилися фактично лише на родиннихсвятах, дуже рідко обмінювалися СМС-ками, а інколи я навітьзабувала привітати його з днем народження.
На якийсь час я поїхала жити за кордон і майже два роки ми з нимне спілкувалися взагалі. Я була певна, що вийду в Італії заміж.Проте особисте життя моє не склалося і довелося повертатися вУкраїну.
У перший же день мого повернення мене шокували новиною: мій братАнтон одружується. Я з цього лише посміялася, бо не розуміла, якхтось може вийти заміж за такого маминого синочка?! Та призустрічі з братом, я взагалі його не впізнала. Красивий,підтягнутий, впевнений у собі молодий чоловік мав навіть іншийпогляд, а не той переляк у очах, який я звикла бачити здитинства. За обідом я дізналася, що Антон тепер — відомийархітектор, добре заробляє, займається екстремальним спортом,благодійністю і… одружується.
Невістка наша мені не сподобалася з першого погляду. Та зважаючина наші холодні стосунки, брат цим взагалі не переймався. Але щебільше мене шокувала новина про те, що новоспечене сімействоневдовзі стане моїми сусідами. І не просто сусідами з вулиці, асусідами в моєму будинку. Ще будучи в Італії, я купила собі вУкраїні квартиру, аби було куди повертатися. І лише згодомдізналася, що будинок, у якому я житиму, проектував мій брат.
Спершу таке сусідство мене напружило, але потім… Антон дужезмінився. Для мене це була зовсім інакша людина. Можливо, нанього вплинула робота, адже він багато тепер подорожував іспілкувався з цікавими людьми. А можливо, його змінило коханнядо нашої невістки…
Після їхнього повернення з весільної подорожі, ми стали добримисусідами та навіть почали проводити час разом. Мене дивувало, алея навіть почала пишатися таким братом. Проте мені не подобалося,який вплив мала на нього дружина, яка вказувала йому навіть якішкарпетки одягати на роботу. І я почала власну боротьбу за впливна Антона.
Спочатку, зізнаюся, це був чисто “спортивний” інтерес, абидовести невістці, що вона не є центром Всесвіту. Але потім… Ятаки отримала перемогу в цій неоголошеній війні. Брат почаводягатися так, як подобалося мені. Він зістриг своє довге, завждизібране в хвіст, волосся, і тепер мав красивуєвропейську зачіску. Ми перестали їсти вечері його дружини, почали ходити в мої улюблені ресторани. Усі вихідні мипроводили разом. І навіть якщо невістка планувала романтичнувечерю на двох, вона завжди виходила на трьох.
Дружина чоловіка вже недолюблювала мене. І я не будуприховувати, мене це тішило. З кількох причин. По-перше, мені булоприємно, що брат усіляко старається мені сподобатися і моя думкадля нього головна. По-друге, я завжди любила ставити на місцеінших осіб жіночої статі. Але головне було в тому, що в мене небуло друзів і не було… чоловіка. Тому товариство брата дуженавіть прикрашало моє життя.
Я ліпила з Антона свій ідеал чоловіка. Такого, поруч із якимхотіла би бути я. Зовсім скоро я отримала повний контроль над нимі ми вже почали проводити час удвох за розмовами про те, якою бимала бути та якою не є його дружина.
Одного разу до мене прийшла Христина, моя невістка, без чоловіка:
— Для чого ти це робиш? — з порога почала вона. — Ти всежиття його ігнорувала, не помічала, він постійно скаржився, щостарша сестра його недолюблює. А тут раптом ти від нього невідходиш!
Я слухала це із неприхованою посмішкою.
— Чому ти дозволяєш собі викидати речі, подаровані йому мною?Чому ти не даєш нам побути вдвох? Чому ти вирішила, що маєшправо лізти в наше особисте життя? Ти — невдахо! Свого чоловікане маєш, бо жоден не витримає твоїх вимог і вказівок, то тивирішила виховувати мого?
Тут я уже не втрималася і Христина дістала ляпаса. Через кількахвилин до мене прибіг брат із криками, що я не мала права такповодитися, а вже через годину ми сиділи з ним на моєму балконііз келихами вина та сміялися з того, якими дивними бувають жінки.
У брата дзеленькнув телефон і він вголос зачитав мені СМС-ку віддружини: “Вибирай: або я, або вона”. Антон уже хотів дзвонити їйта я переконала, що не варто принижуватися перед людиною, якахоче посварити тебе з родиною.
— Ми з тобою сім’я! Одна кров! Якщо їй це не подобається, немає чого пояснювати. Я така щаслива, що ми нарешті знайшлиспільну мову!!! Давай завтра сходимо в театр? — щебетала я.
І Антон відклав телефон і підлив мені ще вина. Я пила, дивиласяна свого красивого брата й розуміла, що саме от з таким чоловікомя би хотіла прожити все життя: красивим, сильним, стильним,розумним і головне — слухняним.
І тут я вжахнулася. Я раптом зрозуміла те, що так довго проганялавід себе. Я закохалася у рідного брата! Ні. Не по-родинному. Апо-справжньому. Як у чоловіка. Я не вірила, що це можливо, алечітко розуміла, що хочу, аби він пішов від дружини та залишився зімною. На все життя. Ліг у моє ліжко, обійняв мене…
Наступного дня брат повідомив, що дружина зібрала свої речі тапішла від нього. Я тріумфувала. Я була в такій ейфорії, що менезовсім не лякало, що я закохана в чоловіка, якого народила моямама. Я не розуміла, який це гріх, і не усвідомлювала, як це всеобернеться проти мене.
Я намовила Антона не шукати дружину та не дзвонити їй. А коливвечері вона сама зателефонувала, я взяла слухавку з його рук тавимкнула звук. Ми не пішли в театр. Ми знову напилися вином намоєму балконі і я почала чергову душевну розмову…
Наступного ранку я прокинулася у своєму ліжку з диким похміллямі без одягу. Я не пам’ятала, як пішов Антон і що між нами сталося.Я так напилася, що навіть не могла пригадати свого днянародження. Але найбільше мене хвилювало, чому я роздягнена. Янабрала брата. Він збив і не передзвонив. Я набирала й набиралайого, але він не відповідав, а потім взагалі вимкнув телефон. Язлякалася чи раптом між нами не сталося того, про що я так давномріяла. О, Боже! З рідним братом! Похмілля розвалювало моюголову, але думка про те, що ми переспали, привела мене в дикийжах.
Два дні брат не брав слухавку. Не відповідав на мої СМС і невідчиняв двері. І тут задзвонив мій телефон. На іншому кінцідроту я почула маму:
— Діти мої, що з вами? Ми з татом так тішилися, що ви нарештізнайшли спільну мову! А що сталося тепер? Чому Антон їде в іншемісто і не хоче навіть знатися з тобою? Що ти наробила? ЧомуХристина пішла від нього? Вона ж вагітна! Що сталося я тебе питаю?
Мене кинуло в холодний піт. Боже, що я наробила? Ніби якасьпелена впала з моїх очей і я усвідомила всю жахливість своєї любовідо брата. Та ні! Я не кохала його! Просто це був єдиний чоловік умоєму житті, який терпів мій складний характер, слухався мене й увсьому намагався догодити мені. Та й це не найважливіше. Меніпросто хотілося виграти війну в жінки, яка без мого дозволуприйшла в мою родину… А вона ще й вагітна! Мама дізналася про цевипадково, адже працювала в гінекологічному відділені, а Христинапопросила її нічого не говорити Антону, допоки вона сама нерозкаже. А я ж її ще вдарила…
Я почала набирати на мобільний невістку. Я не знала, що я їйскажу, але хотіла мільйон разів попросити в неї вибачення, протеі вона мене проігнорувала. Від думки, що я переспала з ріднимбратом, мене почало нудити. Усі можливі сценарії подальшогорозвитку подій говорили мені лише про одне: це — кінець!
І тут у двері постукали. На порозі стояв Антон. Пригнічений,заплаканий… як у дитинстві.
— Вона не повернеться. Вона сказала, що ненавидить мене й що неповернеться до мене, — почав брат.– Поясни мені, чому? Чому титак ненавидиш її і чому ти змогла мені вбити у голову, що жінка,заради якої я змінив усе своє життя і отримав крила — порожнємісце. Я все життя хотів, аби ми були з тобою друзями, хотів бутиподібний на тебе. Я хотів мати сестру. Я так зрадів, коли мипотоваришували. Але ти не дала мені любові й підтримки. Я ставіграшкою у твоїх руках. Ти просто зруйнувала мій світ. Навіщо?
— Любові? Я не дала тобі любові… між нами щось було тієї ночі?– прямо запитала я.
— Ні. Ти зізналася мені в коханні, у тому що ненавидиш Христину,і в тому, що в тебе був план, як її позбутися, але вчасно додала,що кохаєш не мене — твого брата, а те, що з мене виліпила.
Ми всілися з Антоном на балконі. Уже без вина, а з горнятками чаюта дуже щиро про все поговорили. Брат прямо заявив, що не хоче зімною бачитися якийсь час, але розуміє, що сам винен у тому, щозатанцював під мою сопілку.
— І, до речі, я ненавиджу театр. Ходив лише для того, аби тисама не сумувала. Насправді я не старався тобі сподобатися, амені було тебе шкода: самотню, покинуту всіма чоловіками тадрузями.
Антон не знав, що Христина вагітна. Я йому теж не розказала. Лишепідказала, де її шукати. За цей час я добре її вивчила і знала, укого вона “переховувалася”, коли я її доводила.
Через вісім місяців у них народився син. Вони помирилися. Знову сталижити разом. Переїхали з мого будинку. На хрестини мене запросили,але я не прийшла. Соромно дуже. Досі соромно.
У брата зараз щаслива родина. Вони чекають на другу дитину. А я?Я ходжу до церкви й прошу Бога пробачити мені та навчити менежити, не руйнуючи щастя інших людей. Я навіть познайомилася ізчоловіком з сусідньої квартири, який тепер ходить зі мною утеатр. Усіляко намагаюся не виховувати його, не ліпити з ньогоідеалу, а приймати таким, яким він є. Можливо, щось і вийде з тихстосунків.
Ангеліна, 35 років.
