У закиненому військовому бункері тепер ховаються безхатьки та наркомани

logo


19.06.2017 10:08

У закиненому військовому бункері тепер ховаються безхатьки та наркомани

Це темне моторошне підземелля з великими заіржавілими конструкціями нагадує кадри з фільму жахів чи комп’ютерної “стрілялки”. Важко повірити, що таке можна знайти в сучасному українському місті, пише газета Експрес.

…Один із входів до львівського бункера з кодовою назвою “Лощина” — поміж дерев неподалік спортивного комплексу. Це кам’яна печера в товщі пагорба з великим прямокутним отвором. На стелі висять кажани.

Ми з компанією одягаємось у старі теплі речі, на взуття натягаємо бахіли. У руки беремо ліхтарики, адже попереду цілковита темрява.

“Це військовий вузол зв’язку, він має сім входів на нижньому рівні, — пояснює перед спуском 22-річний Назар, сталкер, що вирушає у Лощину вже вп’яте. — Бункер заглиблений у землю на 30 метрів, має шість коридорів, що нагадують літеру “Ш”. Тут 54 кімнати, навіть є ліфт. Але більшість приміщень затоплена підземними водами”.

Спуск у Лощину нагадує величезну круглу трубу з цементу. Температура поступово знижується. Тхне пліснявою. Навколо — гори сміття: упаковки від чипсів, пляшки з-під пива, шприци, навіть чиєсь взуття! Нині від негоди та людських очей тут часто ховаються безхатьки та наркомани.

“Існує декілька версій появи цього бункера, — веде далі Назар. — За однією, Лощину побудували в 1930 — 1940 роках як командний пункт Прикарпатського військового округу. У 1980-ті його перестали тримати в бойовій готовності, а через декілька років повиносили все цінне. За іншою версією, це об’єкт 1950 — 1960 років, який мав би забезпечити захист від ядерних атак”.

…Доходимо до першого перехрестя. Під ногами — сміття та болото. Пройти далі можна тільки по залишках дощок, які раніше слугували підлогою. Міцно притуляємось до цегляної стіни та проходимо по тоненькому плінтусу, розміром із півстопи. Перед собою бачу дві великі кімнати, у яких розкидані заіржавілі механізми.

Відсуваємо величезні металеві двері. Заходимо в інший тунель, який схожий на попередні. Цікаво, що всі коридори, які ведуть до кімнат, мають однакову довжину — приблизно 100 метрів.

У кімнаті зліва бачу довгі металеві конструкції у формі труби. Ними, за словами сталкера, у підземелля надходило повітря.

“Тут розташована вентиляційна, — каже сталкер, коли ми заходимо в одну з кімнат. — Повітря надходило згори, проходило через спеціальні фільтри й розходилось по всьому приміщенні”.

Через 400 метрів натрапляємо на кімнату, облицьовану білою плиткою.

“Тут відмивались від бруду та пилу, — пояснює Назар. — У бункері було все автономне: опалення, водопостачання та електроенергія. Біля цієї кімнати стояв котел. Була навіть власна свердловина для питної води”.

Зліва від душової бачу залишки спіральних сходів. За словами сталкера, це був аварійний вихід — ним можна було дістатись на поверхню найвищої точки пагорба.

Основний вхід до бункера був обладнаний металевим ліфтом, схожим на ті, що ми бачимо в звичайних багатоповерхівках, тільки трохи ширший. Мисливці за металом давно зрізали трос.

За 30 хвилин “екскурсії” ми змогли побачити лише третину того, що приховує військовий бункер. Адже значна його частина підтоплена, інша ж — завалена. Про загальну площу Лощини ніхто не знає, бо, хоч сміливців, які проходили її повністю, вистачає, при такому адреналіні рахувати метри дуже складно.

Христина БІЛЯКОВСЬКА

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter