“Любовні листи мені писав. Навіть діти помітили, що я змінилася”
Автор: ДМИТРО СКАЖЕНИК 
— Чоловік помер десять років тому. Я — самотня жінка. Хотіла любові й ласки, — каже 56-річна Марія Кривецька з міста Старий Самбір на Львівщині.
Вона листувалася з інтернет-аферистом. Називав себе військовим полковником Джоном Різборном.
— Скайп установила для спілкування з донькою. Вона вийшла заміж за поляка. Переїхала до Ряшева, — говорить Марія Кривецька. — Син навчив користуватися. Він із дружиною живуть окремо. Я рецепти в інтернеті знаходила, відео дивилася. Багато читала про політичну ситуацію, в коментарях висловлювала власну думку.
— Одного разу написав англійською якийсь Джон Різборн. Сивочолий красивий чоловік у військовій формі. Типу: “Доброго дня. Прочитав ваш коментар. Зрозумів, ви не лише красива, а й розумна. Чекаю дозволу на спілкування”. Я написане переклала в інтернеті, але уваги тому не придала. За тиждень знову повідомлення: “Прекрасна незнайомка, що ви думаєте про цю ситуацію?” І скинув посилання на статтю про дипломатичні стосунки України та США. Я відповіла йому, бо саме цікавилася тим питанням. Переклала через онлайн-перекладач, відправила. Так почався наш роман.
— Ми спілкувалися шість місяців, — розповідає Марія Василівна. — Він називав себе полковником військ НАТО. Надсилав фотографії з військової бази, з дорослими дітьми, фото будинку й автомобіля. Через відеозв’язок не спілкувалися. Пояснював, на військовій базі це заборонено. Може лише переписуватися телефоном.
— Розпитував мене про особисте життя. Про себе розповів чимало, — каже Марія Василівна. — Сказав, що розлучений. Має будинок у штаті Невада, два авто, отримує хорошу зарплату. У нього — двоє дорослих дітей. Вони живуть окремо.
— Любовні листи мені писав, — говорить Марія Кривецька. — Навіть діти помітили, що я змінилася. Почала ходити в басейн, зачіску зробила, одяг новий купила. Відчула себе молодою жінкою, яка хоче любові. Найбільше, що чула від чоловіків це “я тебе люблю” або “ти моя квіточка” чи “лапочка”. А то — я і “троянда його серця”, і “радість для зневіреної душі”, і “зваблива кішка”. Такі інтимні речі писав. Мені, старій жінці, соромно переказувати. Від його віршів аж мліла.
— Переживала за Джона. Він бувало зникав на два-три тижні. Казав, що йде на військові операції. Просив, щоб я молилася за нього. Я навіть свічки ставила в церкві. Всі сайти новин про бої в Афганістані перелопатила. За чотири місяці спілкування полковник запропонував побратися.
— Я дала згоду. Літала як на крилах, — каже Марія Василівна. — Ми вирішили, що він продасть усе майно. А в Україні купимо будинок, машину. Будемо жити й подорожувати.
— Через тиждень Джон написав незвичайний лист. Він повинен йти в останню небезпечну розвідку зі своїми солдатами. Може не повернутися живим. Оскільки я його найрідніша людина, хоче відправити мені всі коштовності, ноутбук і виручені з продажу будинку гроші — 500 тисяч доларів. Попросив зберегти все в таємниці. Я плакала, переживала. Лишила йому домашню адресу.
— За тиждень отримала офіційний лист начебто від митної служби Великої Британії. Посилка на моє ім’я від Джона Різборна була в них. Для відправки в Україну потрібно сплатити мито 7 тисяч доларів. Писали, якщо не зроблю це за кілька днів, посилку утилізують. Дали банківський рахунок.
— Я металася, як білка в колесі. У тій посилці було півмільйона доларів, — продовжує. — Джон на зв’язок не виходив. Побігла в банк оформляти кредит на 5 тисяч доларів. Поручителем записала подругу. Їй наплела, що гроші на лікування потрібні. Ще мала 2 тисячі заощаджень. Подруга розхвилювалася та зателефонувала синові. Питала, хто захворів. Син приїхав. Почав питати, навіщо мені така сума грошей. Мусила розповісти. Він аж за голову взявся. Обізвав старою дурепою й розпусницею. Нещодавно по телевізорі показували про таких аферистів. Їх ціла мережа. Сидять десь в Африці 30-річні чорношкірі хлопці. Вишукують старших жінок. Представляються військовими генералами. Потім випитують про фінансовий стан, родину, втираються в довіру. А далі виманюють гроші на лікування. Або історію з митницею й передачами придумують.
— У мене після цього депресія й злість на себе. Ну як можна бути такою дурною? Якому американському полковнику потрібна українська пенсіонерка?
